29 листопада відбудеться позачерговий письменницький з’їзд, на якому буде обрано нового голову Національної спілки
письменників України. Зараз претенденти на цю посаду перебувають в агітаційних турах, під час яких виступають зі
своїми програмами перед письменницькими громадами. Надаємо можливість ознайомитися
з думками напередодні з’їзду
письменників одного з претендентів на цю
посаду – голови Київської
організації НСПУ Михайла Сидоржевського.
Пане
Михайле, в історії
Спілки письменників склалася давня традиція, що нерідко письменники, які очолювали Київську організацію, згодом ставали
головами Спілки письменників. У різний час Спілку письменників очолювали
колишні голови Київської міської письменницької організації Василь Козаченко,
Юрій Мушкетик, Віктор Баранов. Як ви бачите розвиток сучасного українського
літературного процесу і яку роль у ньому має виконувати НСПУ?
23 роки, що пройшли з того часу, коли Україна здобула незалежність, для Спілки, як і для всієї
країни, значною
мірою виявилися
втраченим часом. Свого часу Спілка створювалася як механізм для пропагандистської,
агітаційної та ідеологічної роботи в контексті керівної та спрямовуючої політики
КПРС. Разом з тим, від
самого початку існування Спілки письменницьке середовище значною мірою перебувало
в духовній опозиції до правлячого режиму. Навіть у найчорніші часи репресій і
застою серед письменників знаходились лицарі слова, які боронили честь
української нації і свободу мислі. В історію української літератури ХХ століття
золотими літерами вписані імена Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира
Сосюри, Григора Тютюнника, Василя Стуса, Андрія Малишка…
Підпишіться на закритий телеграм УЛГ! Посилання на канал
Із набуттям незалежності не було
сформовано концепції діяльності Спілки в нових умовах. Ми безвідповідально
проїдали набуте в радянські часи майно і здобутий поколіннями наших славних попередників статус
письменника і авторитет Спілки. За цей час не було запропоновано чіткого бачення, якою має
бути Спілка письменників в умовах нової України. Ще трохи такого керівництва,
яке було за Володимира Яворівського і Віктора Баранова, і НСПУ, остаточно маргіналізувавшись і розтринькавши залишки свого майна, припинить своє існування або ж розпадеться на
кілька дрібних творчих спілок. Ще є час
зупинити самознищення. Для цього необхідно модернізувати і демократизувати
Спілку. У
сучасному літературному процесі Спілка має стати ефективним менеджером, який
ініціює книжкові серії, займається пропагандою української ілтератури в країні
та за кордоном, і при цьому виступає в ролі профспікової організації, що надає матеріальну і правову та соціальну підтримку
письменників, виступаючи ініціатом законів, які захищають літераторів та авторське
право.
Що ви маєте
на увазі під соціальним захистом письменників?
Йдеться про ініціативи, спрямовані на всебічну підтримку
письменників, особливо тих, хто цього потребує найбільше. (Частину з них ми
здійснюємо на рівні столичної письменницької організації). Можу назвати кілька –
надання адресної соціальної допомоги хворим і немічним колегам а також
пільгових путівок у Будинки творчості письменників та профільні санаторії, використання
можливостей страхової медицини, створення Центру соціального захисту і медичної
реабілітації письменників, встановлення меморіальних дощок і проведення вечорів
пам’яті «Негаснучі свічі»…
Ви говорите
про модернізацію Спілки. Чи потрібно в такому разі змінювати Статут НСПУ?
Я якраз входжу до статутної комісії, яка, власне, і займається підготовкою статутних
змін. Ця комісія винесе готовий проект Статуту на розгляд з’їзду НСПУ. Він має
уже завершений вигляд і суттєво
відрізняється від чинного статуту.
І що нового
буде в цьому Статуті?
Головна
його відмінінсть полягає в тому, що центр
ваги прийняття рішень і вся відповідальність концентрується в руках Правління
Спілки. До Правління, за новим Статутом, входить 65 осіб. Це керівництво НСПУ
(голова, заступники та секретарі), голови обласних організацій і найбільш авторитетні письменники. В основі будь-якого
рішення буде колективне обговорення, але останнє слово залишається за головою
НСПУ. Тоді відповідальність ляже безпосередньо на керівника і той орган, який
пропонував і обговорював це рішення. Правління, а не голова з однодумцями в
кулуарах, повинне виносити рішення. На жаль, продовж останніх років важливі майнові, фінансові та
договірні питання вирішувалися кількома людьми в обхід Секретаріату. Це
абсолютно недопустимо. Новий Статут ліквідовує Президію як непотрібний орган, оскільки
її функції та повноваження перерозподіляються у Правлінні. Раніше термін
перебування голови на посаді був 5 років. За новим Статутом, цей термін
зменшиться до 4 років. Перебування на посаді голови обмежується до двох
термінів. Ці нововведення стосуються і голів обласних письменницьких
організацій. При цьому голова Спілки не може працювати в державних структурах і
займатися комерційною діяльністю. Спірне питання про те, чи може голова Спілки перебувати в політичній
партії на час виконання своїх обов’язків. Я вважаю, що голова не повинен бути
членом політичної партії і має зупинити своє членство на час виконання
обов’язків, адже партія може змушувати
використовувати Спілку у власних інтересах. І ще одне нововведення – це те, що
раніше був один заступник голови Спілки, а тепер пропонується два. Один із них –
голова Київської організації – найбільшої за кількістю письменників. Адже з
2000 членів НСПУ близько 650 – письменники столичної
організації.
Серед
старших письменників точаться розмови про відновлення Літфонду. Так, Василь Фольварочний вважає, що
Літфонд звільнить Секретаріат від господарських та фінансових питань, адже дев’яносто відсотків часу під час засідань Секретаріату займають майнові, а
не творчі питання. Відтак Спілка перестала займатися організацією літературного
процесу.
Справді, 80-90% часу на засіданнях Секретаріату, Президії та Ради займають майнові
питання. Я не застав діяльності
Літфонду, але,
наскільки я розумію, це була радянська структура, основним джерелом діяльності і прибутку
якої були надходження від продажу
книжок. В радянський час всі видавництва зобов’язані були частину коштів
відраховувати Літфонду. Зараз нереально змусити бідні українські видавництва,
які не хочуть платити або майже не платять гонорари авторам, перераховувати ще
гроші Літфонду. Відновивши діяльність Літфонду, ми фактично відновимо
діяльність щойно ліквідованого ДУМу під вивіскою Літфонд. Я вважаю, що потрібно
придумати якісь інші механізми ефективного менеджменту письменницьким майно,
звільнивши час для власне організації видавничої, організаційної та рекламної
діяльності, спрямованої на промоцію вартісної літератури і письменників в
Україні та за кордоном.
В українському
літпроцесі існує віковий шовінізм. Це коли старші письменники не читають і не
поважають молодших, вважаючи, що вони ще не вміють писати. А молодші не читають
і не поважають старших, вважаючи, що вони вже не вміють писати. Отже, існують
вікові розриви між поколіннями письменників. Чи плануєте ви залучити у свою
команду молодь?
Мені б хотілося згадати одну далеко не найкращу
дату в історії сучасної української літератури. У жовтні 1996 року, під час роботи III-го з’їзду
письменників, молодші літератори, не
згодні з роботою Спілки, заявили про вихід із письменницької організації. А в
березні 1997 року була створена Асоціація українських письменників. Причиною
цього конфлікту можна вважати віковий шовінізм, що був фактично конфліктом «батьків» і «дітей». Це аномальне
явище українського літпроцесу, яке має бути подолане спільними зусиллями
старших і молодших поколінь письменників. Нам немає що ділити в літературі.
НСПУ має координувати свої зусилля та організовувати спільні літературні проект
з Асоціацією українських письменників, ПЕН-клубом, студіями і просто
ініціативними людьми, які хочуть організовувати цікаві проекти. Я хочу, щоб у
Правлінні Спілки були зібрані всі покоління української літератури від
старійшин Олександра Сизоненка, Бориса Олійника, Юрія Мушкетика, Валерія Шевчука, Дмитра Павличка,
Івана Драча до наймолоших письменників, які хочуть віддати свій розум, серце,
енергію оздоровленню сучасного літературного процесу, адже в кожному поколінні
є дуже цікаві, активні, талановиті, контраверсійні люди, готові працювати на
розвиток української літератури.
До речі, в
апараті НСПУ мало не тільки молоді, а й жінок. Чи збираєтеся ви якось вирішувати
цю гендерну проблему?
Апарат НСПУ
формував Віктор Баранов. Хоча в Секретаріаті є Любов Голота. Є жінки на
різних посадах. Ще більше жінок у Раді Київської організації НСПУ. Мені
подобається працювати з жінками. Вони завжди організовані, педантичні, охайні і
тому, звісно, я буду брати в свою команду жінок. А загалом, я не ділю команду
за статевими та віковими ознаками, оскільки віддаю перевагу професійним,
діловим та людським якостям.
Минулі роки
позначилися низкою спілчанських майнових скандалів. Складалося враження, що чим
більше голова і Секретаріат загрузали в майнові проблеми, забувши про існування
літератури, тим більше програвали суди і втрачали майно. Як все-таки ви бачите
вирішення цих проблем?
За керівництва Володимира Яворівського була
укладена угода про оренду Будинку письменників з компанією, яка почала
орендувати будинок, ні на що особливо не претендуючи. Однак за часів Віктора
Баранова орендарі, скориставшись хворобою голови, використали політичні зв’язки
і гроші, щоб привласнити 390 квадратних метрів спілчанської території. Це двір,
ресторан «Сад», який раніше був письменницьким кафе «Еней», підвал. Цей шмат
вони продали іншій структурі, а нещодавно надійшла інформація, що компанія,
якій продали наше майно, збирається його перепродати ще одній зарубіжній фірмі.
Судові процеси тривають, але виграти суди
складно через скромні можливості Спілки і гроші, які витрачають ці
компанії на лобіювання своїх інтересів. Інша серйозна проблема – Крим, особливо
будинок у Ялті. Коли відбулася зміна орендаря, почалися кримінальні сутички зі
зброєю і стріляниною між орендарями, оскільки
з попереднім орендарем НСПУ незаконно розірвала угоду й уклала нову з
іншим, знову ж таки в обхід закону. Фактично Спілка спровокували цей конфлікт.
Останній рік перед анексією Криму Спілка не отримували від Ялти жодної копійки,
хоча сплачували податок на землю. В Коктебелі ситуація була складнішою, бо
орендували об’єкти до десяти комерційних структур. З кожною були певні
домовленості. І ситуація там теж була заплутана, але, принаймні, якісь гроші
від Коктебеля йшли. За часів В.Яворівського була продана поліклініка в Києві на Рейтарській, яку вже, напевно,
ніколи не вдасться повернути, оскільки її власники ховаються в офшорах. Ірпінь
не приносить навіть десятої частини того, що він міг би приносити. У Спілці розробляється
план дій щодо Ірпеня. Нещодавно відбулося засідання робочої групи, до якої я
входжу. Пропонується оголосити конкурс і залучити інвесторські кошти. А ще зробити
ремонт і реконструкцію ірпінських будівель,
побудову конференц-залу та
гуртожитків для письменників, ремонт огорожі. Частину територій біля
залізниці можна віддати на вигідних для Спілки комерційних умовах. Зокрема, є пропозиція щодо побудови
залізничних ангарів. На вулиці Олеся Гончара є «письменницький» будинок, частина площ якого здається в оренду. Там
багато суборендарів. Особливо мене непокоїть фірма, яка орендує площі на
невигідних для Спілки умовах. Цей орендар здає спілчанські площі в суборенду. Договір
підписаний на багато років В.Яворівським і доведеться вирішувати, як його юридично
грамотно розірвати. Ще є об’єкти в Трускавці, Одесі, Харкові, але вони менші, і
туди потрібно їхати, щоб оцінити ситуацію на місці. Якщо по-господарськи
підійти до колективного спілчанського майна, то воно буде давати прибутки, а ці
гроші ми можна вкладати в розвиток літератури й використовувати для інших
потреб письменників.
У
літературному середовищі точаться розмови про корупцію під час присудження
літературних премій. Що має зробити НСПУ, щоб подолати групівщину під час
присудження літературних премій?
Єдиний шлях, яким можна змінити цю ситуацію – це
добирати в журі та комісії принципових, авторитетних, талановитих людей,
здатних об’єктивно приймати рішення. Досі в Україні під час вручення літературних
премій домінує кулуарне вирішення проблеми лауреатства, коли журі або ядро
комітету домовляється, кому в цьому році вони мають присудити премію. При цьому
до уваги не береться художня вартість творів, більше того, ці твори навіть не
читаються членами журі. Просто наперед вирішується, кому в конкретній ситуації
треба давати цю премію. Наприклад, у письменника кругла дата, він у дуже
поважному віці. У нього слабша книжка за його молодших конкурентів. У такій
ситуації премію дають під дату старшому письменнику, вважаючи, що молодші ще
колись цієї премії дочекаються. Тобто, переважають кланова та вікова
солідарність, байдужість до літературної якості, упередженість, земляцтво,
приятельські стосунки та інші людські фактори. Отож тільки якісний підбір журі
чи комітету може припинити цю ганебу
українську практику.
Ви
перебуваєте в опозиції до керівництва НСПУ. Серед письменників, посвячених у
кулуари спілчанського життя, існує переконання, що у вас інше бачення роботи
письменницької організації.
Зізнаюся чесно, я ніколи не входив до команди
Віктора Баранова, а
свого часу, перед з’їздом 2011 року, був запрошений Віктором Федоровичем до
спільної справи «повалення» Яворівського. Відмовитися я ніяк не міг, оскільки було зрозуміло, куди котиться Спілка за
керування Яворівського. До команди Баранова входили Михайло Слабошпицький,
Любов Голота, Сергій Грабар, Григорій Гусейнов та ще кілька письменників. У мене завжди існували
розбіжності з цією командою, оскільки не терплю, коли хтось, з рилом геть у пухові, намагається
монополізувати право на істину. Вважаю,
що Спілка має відійти від кланових інтересів і повернутися обличчям до
літератури й до кожного талановитого письменника. У нас багата література, а
літературні премії роздаються одним і тим же обоймам письменників. Через
менеджерську пасивність Спілки та її безкінечні майнові скандали у нас спотворений літературний процес, у якому балом
правлять розпіарені посередності. Тож якщо небо виявиться прихильним до мене і
я очолю Спілку, то буду, спільно зі своїми однодумцями, служити українській літетратурі і кожному письменнику,
що входить до нашої організації, припинивши кланові інтереси, групівщину, корупцію
і вплив сірих кардиналів.