Дзвінка Матіяш: Книги починають жити своїм життям

396

Розмова з українською письменницею Дзвінкою Матіяш. BBC Україна
Чому дівчата так люблять бути принцесами?
Тому що це дуже висока роль. Ви знали, що ім’я старозавітної Сари – дружини Авраама – означає “принцеса”? Тож ця історія насправді тягнеться кудись дуже далеко…
Якщо бути серйозними, то це бажання бути принцесою – якесь дуже високе призначення дівчинки і майбутньої жінки, що допоможе їй розкритися якнайповніше.
 
Тобто акцент на відповідальності, а не на додаткових можливостях?
Усе залежить від того, які пласти ми піднімаємо, а які ігноруємо. Відповідальність – річ складна і не завжди приємна. Хоча вона насправді дуже тісно пов’язана з додатковими можливостями. А додаткові можливості без відповідальності – це принцеса на кшталт ляльки Барбі. Така принцеса, яка у підсумку нікуди не приходить.
 
Це точно не про нашу Марту! Скажіть, коли ви пишете книгу, ви уявляєте себе її головним героєм чи все ж тим, хто його направляє?
По-різному. Часом я себе ідентифікую, але іноді я чітко відчуваю ось цю межу – там, де я просто спостерігаю і спрямовую. Ролі можуть бути різними. У випадку з цією книгою було і так, і так. А зараз я взагалі вже дуже дистанційована від неї – це більше не моя історія, вона дуже далека від мене.
Але так буває з усіма книгами – вони стають книгами і починають жити своїм життям. Вони спілкуються із читачами. З’являються якісь зовсім непередбачені для мене історії від цього спілкування. Хоча більшість із них залишаються абсолютно незнаними для мене.
 
Підлітковий період зазвичай сповнений багатьох переживань і навіть розчарувань. А Марта, натомість, виглядає абсолютно щасливою.
Ну це ж зовсім не так. Вона, здебільшого, дуже часто картає себе тим, що вона не може, не вміє, сумнівається у собі. У неї дуже багато внутрішніх колізій. І це дуже часто відбувається паралельно: зовнішній добробут є, а внутрішні драми диктують свої умови.
Тобто мені дивно, коли кажуть, що у книзі немає нічого драматичного і важкого. Можливо, там і справді немає вуличних бійок і наркотиків. Хоча дівчатка теж опиняються у різних компаніях: скажімо, для багатьох з моїх однокласниць, коли нам було по 14-15, вже було цікаво купувати якийсь дешевий “шмурдяк”, збиратися у компанії і пити це. Мені це не було цікаво, тому що у мене були інші інтереси. Але дівчатка і хлопчики часто роблять різне.
Драма ж у книзі полягає у тому, що героїня має дуже складну психологію. Її внутрішній світ такий тендітний, вона дуже вразлива, і їй часто дуже важко знайти своє місце у реальності, якось закріпитися, упевнитися у тому, що вона талановита дівчинка, що у неї все вийде. Їй постійно доводиться це відстоювати, боротися із самою собою.
Скажу відверто – зі мною самою це відбувається досі. І у деяких моїх подруг – дорослих художниць – точнісінько те саме.
 
Ви маєте досвід написання книг як для дорослого читача, так і для молодшого. Чи могли б ви порівняти ці два досвіди?
Я не можу сказати, що складніше – писати для дорослих або для дітей. Я ж все одно пишу для себе насправді. І цю книгу я теж писала, аби попрацювати із якимись власними давніми досвідами. Щось дозавершити і на щось собі відповісти або навпаки – поставити знак питання.
Звісно, реакції дітей на книгу набагато непередбачуваніші за реакції дорослих. Їхні відгуки можуть миттю підняти настій, розсмішити, тому що ви просто такого не чекаєте. Це не шаблонний хід мислення. Це завжди якісь несподіванки. Тому у цьому сенсі це дуже цікаво і приємно, це змушує освіжати власне мислення і повертатися до дитячої реальності, де чудеса можливі, де фантазія кипить і діти вірять, наприклад, що машина часу реальна.
 
Вам часто випадає нагода поспілкуватися з дітьми?
Навіть після виходу “Марти” у мене було багато зустрічей із дітьми у різних містах України. Тож певні уявлення про дітей віком 10-13 років я маю.
 
Можливо, можете описати якийсь цікавий випадок із тих зустрічей?
Дуже цікаво, коли дитина каже, що ця книга повністю про неї. Дівчинку так само звуть Марта, хіба що їй дев’ять років, а не 13. І вона каже, що так само хоче стати художницею. Це дуже надихає, бо ви бачите, що книга потрапляє у потрібні руки.
Деякі дівчатка просили продовження книжки, при чому вони пропонували, щоб героїні була різна кількість років. Мені теж було дуже дивним, що дівчинка, якій десять років, хоче прочитати книжку про Марту, якій 30 років.
 
У двох останніх ваших книгах є згадки про події на Майдані. Чому для вас так важливо розповідати дітям про них?
Тому що вони все одно про них запитують. І мені важливо, щоб це нікуди не поділося. Я сама для себе хотіла зафіксувати – свої переживання і сподівання, що усі події тієї зими все ж трансформують нашу країну. Хоча нині дуже багато із таких трансформацій нам не видно.
У книзі про Марту мені хотілося відсунути цей досвід на кілька років назад. Тобто писати про це із такої перспективи, де все уже пройдено, і країна є дійсно такою, у якій хочеться жити. Коли дівчинка Марта живе не в ідеальній країні, тому що ідеальних країн не буває, але у хорошій країні.
А, скажімо, країна мого дитинства – це кінець Радянського Союзу – є країною, в якій я б не бажала жити сучасним дітям і взагалі будь-кому.
Тобто я так само мрію про хорошу країну, як і у часи свого дитинства. Вже тоді я дуже чітко бачила різницю між правдою і обманом і усвідомлювала, що навколишня дійсність пропонує обман, іноді навіть не у дуже красивій обгортці, а в такому папері, як масло загортали у старі часи.
 
Над чим ви працюєте зараз?
Зараз я пишу книгу, яка зветься “Дорога святого Якова”. Це дорога, яка веде через Іспанію до міста Сантьяґо-де-Компостела, де зберігають мощі апостола Якова.
У Середні віки це паломництво було другим за своєю популярністю після паломництва до Єрусалима. Два роки тому ми з чоловіком пройшли цю дорогу – 900 кілометрів пішки. Це був дуже особливий досвід, і, звісно, мені захотілося ним поділитися. Але книга не у формі репортажу, бо я не майстер репортажів, а це певні рефлексії, внутрішні переживання і оповідання, навіяні спогадами про цю дорогу.
Це, вочевидь, буде книга для дорослих.
 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!