Автор поетичних книг «Травнева арка»
(1978), «Південне сяйво» (1982), «Танок вогню» (1983), «Бурштиновий журавель»
(1987), «Шлях по зорях» (1990), «Пектораль» (1997), «Елегія троянського вина»
(2002), «Літопис», «Атлантида під вербою», «Синопсис» (всі – 2003 р.),
«Ольвийский транзит» (у пер. О.Павлова, 2006), «Літній час», «Вибрані твори» (у
серії «Бібліотека Шевченківського комітету»), – всі 2007 р., «Скіфське золото»,
– 2008 р., «Замурована музика», «Осінні
афини» (у пер. словацькою), «Слов’янська рапсодія» (пер. зі словацької Яна
Костри та Любомира Фелдека), всі – 2011 р., «Про любов нелюбу» (зі словацької,
поезія Еміла Болеслава Лукача) – 2013 р.
Лауреат республіканської
літературної премії імені Василя Чумака (1987),
культурологічної обласної імені Миколи Аркаса (1994), всеукраїнських
літературних премій імені Володимира Свідзінського (2011), Зореслава
(Севастіана Сабола), Володимира Сосюри (обидві – 2013).
У 1999 р. за книгу «Пектораль»
удостоєний Державної премії України імені Тараса Шевченка.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Дмитре, чи є
життя після Шевченківської премії?
У кого як. У мене – є. А могло і не бути.
Справа в тому, що напередодні великої для мене події в мене сталася внутрішня
кровотеча, мене зняли з потяга і відвезли в
лікарню швидкої медичної допомоги. А це ж був День жінок, і як мені
було… Якби не дружина Ольга – цього інтерв’ю не було б. Але премію мені
вручили – в Миколаєві. У квітні. Бачите, Наталко, 15 років мого Шевченківського
лауреатства – гарний інформаційний привід поговорити про це і не тільки про це
у 200-літній ювілей Шевченка. Та ще в такі складні для України часи. Та ще за
такої конкуренції, за такої фінансової
складової, яка викликає не тільки радість за лауреата. Я це пережив 15 років
тому, і мені це знайоме. Проте в своїй
Шевченківській промові я все сказав, і тепер треба славити нових
лауреатів. У всякому разі, це непроминальна «зоряна мить»…
Якою бачите
траєкторію розвитку сучасної української поезії?
Знаєте, в молодості я був учасником багатьох
фестивалів молодої поезії, республіканських і всесоюзних. Але розкажу про один.
Вишикували нас метри з Москви в Кутаїсі, і секретар правління СП СРСР Андрій Дементьєв каже: «Хто з вас перший
поет Союзу – крок уперед!» І на місці залишився… я один. Інші були першими!
Але те, що я з гумором сприйняв команду, привернуло до мене серце старшого
колеги. До речі, це було в 1984-му році. Слава Богу, Андрій Дмитрович – у
доброму здоров’ї.
Так тоді
головний редактор «Юности» відкривав імена і напрями! А нині явно не час
поезії, хоча талановитих імен і творів – багато. А пошуки продовжуються і
продовжаться . Ситуація – не простіша, як у відомому вірші Павла Тичини 1918
року: його дуже любив читати в Москві Володимир Затуливітер (йому б нині
виповнилося 70, а ми з ним дебютували в альманасі «Вітрила-70/71»), це було на
VІІ всесоюзній нараді молодих. Тичина писав:
Один – в любов, другий – у
містику,
А третій – в гори, де орли…
І от якомусь гімназистику
Вкраїнську музу віддали.
…………………………………….
А справжня муза неомузена,
Десь там, на фронті, в ніч глуху,
Лежить, запльована, залузана,
На українському шляху…
Ви знаєте, Наталочко, я читаю багато і бачу
багатьох талановитих поетів із молодої генерації. Вже навіть не з покоління
БУ-БА-БУ, не з «Псів св.Юри» чи «ЛУГОСАДу» або «Нової дегенерації». Запозичена
стилістика пост-модерну перейшла, приїлася, і від верлібрів та автоматичного
письма молодь повертається до класичної меритократії. Я читаю все, що цікаве, без поділу на
покоління: поет – людина-текст, людина-птах, але… rara avis, птаха рідкісна.
Тому мені близька моя співрозмовниця – авторка книги «Пастухи бджіл». Прекрасна
поетика, красива поетка. Але серію Тараса Федюка «Зона Овідія» першою розпочала
моя книга «Синопсис» у 2003 році, он як складається! Тарас – моє покоління,
наша «обойма», як любили колись писати українські радянські критики. Там же –
Володимир Затуливітер і Михайло Шевченко, Любов Голота і Алла Тютюнник,
Анатолій Кичинський і Дмитро Іванов, Іван Царинний і Юрій Буряк. Але поетична
лоція України справді багата – знаєте й самі. І нині є поети публіки і поети
андерграунду, і це радує. Не Дике Поле з Інтернетом за нами…
А як щодо
російськомовної поезії України?
Свого часу вийшла ціла антологія «Русские
поэты Украины», впорядкована Олександром Морозом, екс-спікером Верховної Ради
України та російсько-українським поетом. І там – справжні поети, справжні
поетичні скарби. Є прекрасні поетичні антології української поезії Юрія
Лавріненка, Володимира Базилевського, Михайла Слабошпицького, Івана Лучука,
Володимира Чуйка, – Ви можете продовжити цей ряд. Але є багато прекрасних
поетів України, які писали, які пишуть російською мовою, і я досі люблю
перечитувати Бориса Чичибабіна і Леоніда
Вишеславського, нашого земляка, високо ціную поезію Олександра Кабанова з
Києва, Лідії Григор’євої з Лондона (вона родом із Донеччини), Володимира
Пучкова та Катерини Голубкової з Миколаєва, миколаївців Еміля Январьова та
В’ячеслава Качуріна, Лариси Матвеєвої. Люблю «Трофейный пейзаж» Ірини Євси з
Харкова і інші її книги. В 2013 р. вийшла книга Тамари Гордієнко з Севастополя
в оригіналі та в моїх перекладах. І я вірю в те, що саме поети не дадуть нам
упасти в гріх ксенофобії. Саме українські та російські майстри поезії. Хоча я
перекладаю словацьку класику, як бачите, за покликом серця.
Вже декілька
років у Миколаєві проводиться поетичний фестиваль «Ватерлінія», членом журі
якого Ви є. Розкажіть, будь ласка, про цей захід.
Якщо бути точним, то «Ватерлінію» ми започаткували в 2011-му році.
«Хрещений батько» поетичного фесту – Володимир Пучков, прекрасний поет і добра
людина. Ну, а ми з Шевченківським лауреатом із Херсона, поетом Анатолієм
Кичинським – члени журі, дядьки поетичного фесту, чи як. Але в журі, як Ви
знаєте, талановиті поети Олексій Торхов і Ксана Коваленко з Миколаєва, а з
Києва – Наталія Бельченко, Валерія Богуславська, Володимир Гутковський,
Олександр Чернов. Атмосфера – чудова, доброзичлива, максимально об’єктивна
стосовно учасників фесту. Прийом і розміщення, урочисте відкриття в яхт-клубі,
прогулянки на яхтах – це диво! А читання конкурсних 20 добірок і виступи 20
можливих лауреатів у міській публічній бібліотеці! А виступи членів журі та
конкурсантів у кав’ярнях, у літньому саду Російського академічного театру, на
еспланаді-дворику міської ради! А поїздка в Національний заповідник «Ольвія» та
конкурс імені Анахарсіса, легендарного скіфського царевича-поета! Гелеографія
на курганах і трапеза на віллі заслуженого художника України Володимира
Бахтова! У фіналі – вручення нагород у залі Музею суднобудування і флоту,
єдиного такого музею в Україні. Та Ви й самі пам’ятаєте, як це…
А для
читачів «Української літературної газети» радий повідомити, що Наталка Пасічник
у проекті «Ватерлінія» вже прославилася – в неї срібний вінок і публікація в
однойменному альманасі. Три фести – три альманахи, які ми надсилаємо в
Національну спілку письменників. Ви – автор прекрасної поетичної книги «Пастухи
бджіл» у серії «Зона Овідія», Наталко, Ви – потенційний член журі
«Ватерлінії»-2014. А це вже буде червень, а Миколаїв у цю пору – найкраще для
поетів місто на землі. Погляньте наш літ-сайт litnik.org – побачите неповторне
літературне Причорномор’я навіч. Прошу!
І,
насамкінець, побажання читачам од Дмитра Креміня…
Залишайтеся живі, будьте щасливі, не кидайте
книгу в урну, а газету – в бак для сміття. Я не вірю в майбутнє неписьменного
народу, а наш народ у всі часи зумів уберегти душу, не заніміти серед усіх
лихоліть. А я – Бога молю за вас, дорогі співвітчизники, за Україну, за наших
батьків і дітей, онуків. І за правнуків,адже Україна не вмре, не поляже. Амінь!