Торік у Софії вийшла друком збірка оповідань Светослава Нахума «Втеча з Криму». В однойменному оповіданні, яким розпочинається книга, описана реальна історія про долю українки, котра після анексії Криму втекла до Болгарії. Книга виграла конкурс від Міністерства культури Болгарії і була видана державним коштом, одначе її презентація спричинила великий скандал в літературних і довколалітерутрних колах Болгарії, перетворившись із літературної події в конфлікт між русофілами-путіністами та громадянами з проєвропейськими поглядами, друзями України, а також Посольством України в Болгарії. Конфлікт було широко висвітлено в болгарських та українських ЗМІ. Одначе на тому не закінчився. Тепер Светослава хочуть виключити зі складу Болгарського ПЕН, аргументуючи таке рішення тим, що він буцімто не має літературного таланту, а конфлікт спровокував навмисне, щоб зробити собі піар…
Пропонуємо вашій увазі розмову зі Светославом Нахумом.
– Светославе, що насправді спричинило конфлікт в Болгарському ПЕН?
– Мої проекти декларацій. Я хотів, щоб Болгарський ПЕН засудив російську агресію проти України в Донбасі та інших регіонах, окупацію Криму та інформаційну війну, яку Москва веде проти національного суверенітету Болгарії. Також я вимагав у тій декларації звільнення Олега Сенцова, Стаса Асєєва та решти політичних в’язнів.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
– Чому деякі письменники з ПЕН, які були Вашими однодумцями і на попередніх засіданнях підтримали Вашу позицію, тепер різко змінили свою думку? Може, їх роздратувало те, що Ви занадто різко вимагали від них висловити свою позицію і таким чином намагалися вивести їх зони власного комфорту?..
– Саме так. Дехто в підсумку злякався, особливо, коли я запропонував підписати Декларацію проти гібридної інформаційної атаки Росії проти Болгарії і російської агресії проти України. Крім того, в нашому ПЕН є приховані агенти Кремля, які маніпулюють рештою членів. Лідером русофілів Болгарського ПЕН є почесний голова Бойко Ламбовскі. Він рубає в зародку всі антиросійські ініціативи, а нинішня голова ПЕН, на жаль, перебуває під його впливом.
– І все ж таки, чи маєте Ви однодумців та друзів?
– Так, для мене це честь, радість і гордість – мати тисячі болгарських однодумців у соціальних мережах, ЗМІ та в суспільному житті. Дуже велику підтримку я отримую від журналістів, письменників та організацій. Це і відомий журналіст телеканалу «Европа», автор передачі «Вільна зона» Георгій Коритаров, і письменник-дисидент Димитр Бочев, й інформаційна агенція «Фактор», і Атлантична рада Болгарії, і багато інших. Я вдячний їм від щирого серця!
– Болгарія – член ЄС. Офіційна позиція влади, як і позиція всього цивілізованого світу – проти російської агресії. Чому ж тоді доходить до таких інцидентів?
– Тому що путінізм і русофільство в Болгарії, на жаль, дуже розповсюджені. Ми встановили дуже сумний світовий рекорд – 62 % болгар підтримують Путіна, за що мені дуже соромно.
– Ваші недоброзичливці пишуть і кажуть, що хтось Вам платить за таку надмірну активність. Одна членкиня ПЕН навіть заявила, що Ви отримуєте гроші з Посольства України…
– Ніхто мені нічого не платить. Але, оскільки болгарські русофіли готові за срібенники продати рідну матір і отримують дотації з російських джерел, то й намагаються перекинути свою нечисту совість на тих, для котрих суверенітет і євроатлантичний шлях Болгарії є провідною ідеєю.
– Також пишуть, що Ваш батько в часи соціалізму працював у вищих ешелонах влади, але чомусь відправив Вас на навчання не в Москву, а в США…
– Мій батько в 1985 році виступив проти так званого «процесу відродження», під час якого шляхом насилля і агресії були змінені імена болгарських турків. І саме тому його було вигнано з ешелонів влади. Він написав роман «Конвой», в якому документально розповідає про сталінські репресії в Болгарії після 1944 року. Його виключили з партії і звільнили з усіх місць, де він працював. На щастя, це сталося в епоху Горбачова, і тому його не запроторили до в’язниці. Я пишаюся його громадянською звитягою і пішов його шляхом. Він пожертвував усім в ім’я однієї справедливої ідеї, виступаючи проти злочинів сталінізму й тоталітаризму. Мій батько і Жельо Желев (лідер антикомуністичної опозиції, а пізніше – перший демократичний Президент Болгарії) стали колегами, соратниками й однодумцями ще задовго до 1989 року. І залишилися друзями аж до кінця життя гідної людини й політика пана Желева. У США я поїхав, бо виграв американську університетську стипендію з філософії. Будучи студентом, виживав у Штатах завдяки фізичній роботі, чим пишаюся. Ким я там тільки не був – і прибиральником, і будівельником дахів, і бібліотекарем, і озеленювачем. Але хочу підкреслити ще один важливий факт зі своєї біографії. Мій прадід Стефан, який мав звання старшини, був убитий росіянами під час Першої світової війни в 1915 році, на фронті в Добруджі. Він тоді повернувся з Америки, щоб воювати за Болгарію!
– Ще Ваші противники звинувачують Вас у «хамелеонстві», мовляв, Ви колись писали статті проти американського способу життя. Це правда?
– Мова йде не про спосіб життя, а про кіч як естетично потворне явище. Так, я писав проти всіх форм кічу, псевдокультури і халтури. Розглядав питання з точки зору естетики й культурології. Такі статті я публікував і в США. Там є реальна свобода слова. Я брав участь у проектах провідних американських університетів, ми разом аналізували і вивчали кіч. Маю публікації про високу художню вартість американської літератури. Брав участь у проекті Віденського університету із вивчення безсмертної американської кінокласики, а також в проекті Варшавського університету із вивчення та застосування в наші дні позитивного досвіду руху «Солідарність» і за свій есей «Рестарт Солідарності» був нагороджений грамотою Міністра освіти Польщі. Тому ті путіністи, які зараз намагаються очорнити мене, просто продовжують залишатися з печерно-сибірським способом мислення.
– А Ви вже були колись в Україні?
– Ні, ніколи. Але дуже мрію відвідати в Україну.
– Наскільки Вас змінило поглиблене зацікавлення проблемами української незалежності?
– Вперше в житті я усвідомив реальні трагічні виміри в людських життях і в хвилях переселенців внаслідок агресивної і злочинної окупації Криму з боку Російської Федерації. Ознайомився з історичними деталями багатовікового гніту, який Росія чинила по відношенню до українського народу, держави, мови, культури і традицій. Це історичний злочин, як і радянський геноцид в Україні – Голодомор. Для мене доля української свободи перетворилася в особисту ідею.
– У книзі «Втеча із Криму» лише одне оповідання, присвячене Україні. Чи плануєте Ви писати ще щось про Україну?
– Протягом останнього року я опублікував у болгарських ЗМІ цілу низку публіцистичних політичних статей та інтерв’ю, в яких постійно захищаю український національний інтерес у боротьбі проти російської агресії. Написав Маніфест за свободу Стаса Асєєва. Продовжую відстоювати ідею звільнення Криму від окупаторів. І продовжуватиму займатися цим і надалі – до кінця свого життя.
– Знаю, що за Вашим оповіданням «Втеча із Криму» вже хочуть зняти фільм в Україні. Коли його чекати?
– Я написав кіносценарій і зараз працюю над його реалізацією разом із талановитим українським режисером Маркіяном Мірошниченком. Поки що є лише часткове фінансування, тому ми шукаємо необхідний бюджет. Зараз я звертаюся в Україні і поза Україною до людей, які б могли нам допомогти.
– Як тема України співвідноситься з принципами свободи й незалежності Болгарії?
– Кремль продовжує вести гібридну інформаційну війну проти Болгарії. Режим президента РФ В.Путіна намагається перекрутити болгарську історію і логіку мислення в суспільстві. Медійне середовище Болгарії, на мою думку, всуціль забруднене російськими і проросійськими інформаційними джерелами, фальшивими новинами і пропагандою. Це політика промивання мозку, що цілеспрямовано проводиться апологетами російської інвазії в Болгарії, які намагаються збити нашу країну з демократичного курсу розвитку, відхилити її від євроатлантичної системи цінностей, натомість приєднати до так званого «євразійського проекту», мета якого – відновлення СРСР у новій формі. Є наполегливі намагання РФ виправдати тоталітарний режим в Болгарії в 1944-89 роках, як і замовчати факти репресій та знищення письменників, художників, журналістів, інтелектуалів, вчених, лікарів – це замовчування труїть систему освіти і ціле суспільство вже 30 років поспіль.
– 11 березня цього року Ви написали листа до Посольства України, в якому заявили: «Я готовий долучитися до лав добровольців Збройних сил України, які захищають свою Батьківщину від російських окупантів та агресорів». Досить несподівано і сміливо…
– Для мене це реальна ідея і цілком свідоме рішення.
– Що б Ви хотіли побажати українцям?
– Насамперед – чітко розпізнати, хто є другом, а хто ворогом України, і бути безкомпромісними у відстоюванні національної ідеї. Зрадники чатують звідусіль і проникають до влади. Саме тому я бажаю українцям, котрих сприймаю за своїх братів і сестер, у важкій битві з кремлівським агресором, мати побільше сміливості, гордості, віри, бадьорого духу, громадянської звитяги і – ані кроку назад у боротьбі з окупантами! Слава Україні!
Записала Анна Багряна (Болгарія)