«Белой акации гроздья душистые» пахнуть українською

1314

Попри свої успіхи на
перекладацькій ниві, він не вважає себе професіоналом у цій сфері. Однак,
прослухавши романс «Грона духмяні акації білої», переконуєшся: перед тобою –
людина рідкісної душевної скромності. Український переклад знаменитого твору М.
Матусовського своєю колоритністю та милозвучністю почасти затьмарює навіть
першотекст. Мій співрозмовник – заслужений артист України Петро Бойко –
поділився творчими переживаннями та розповів про народження свого
перекладацького шедевру.

Розкажіть, будь
ласка, історію створення перекладу геніального витвору М. Матусовського «Белой
акации гроздья душистые». Що Вас надихнуло, і чому саме цей твір?

Дуже щемливими нотами наповнений роман Михайла Булгакова
«Белая гвардия». І не менш щемливим вийшов фільм Володимира Басова «Дни
Турбиных» за твором письменника. Місцевість, клімат, дійові особи повністю
відповідали характеру та настрою твору, але найхвилюючішим епізодом у картині
стало виконання Людмилою Сенчиною романсу «Белой акации гроздья душистые» на
слова Михайла Матусовського. Він настільки запам’ятався і сподобався публіці,
що дуже швидко вийшов за межі кінострічки і розпочав своє власне життя. І це не
дивно, адже вірш має настільки сильний смисловий скелет, що кожен, хто його
почує, більше ніколи не забуде ці ніжні слова: «Белой акации гроздья душистые…»

Михайло Булгаков виріс на Андріївському узвозі, у чарівному
зеленому міжгір’ї, де на крутосхилах важко прижитися яблуням чи вишням, зате
чіпкі акації своїм корінням не тільки тримаються самі, а й здатні багато років
тримати землю, на якій ростуть. І саме вони в час цвітіння несуть на собі тонни
запашних грон акації, які п’янять своїм ароматом – ніжним, хвилюючим,
незабутнім…

Мені, колись мешканцеві Андріївського узвозу, теж пощастило
«скуштувати» того диво-трунку. Тож не дивно, що романс Михайла Матусовського
зачепив мою душу, а особливо – серце дружини Валентини. Він так щоразу її
бентежив, що я не міг не спитати, чи не хоче вона слухати композицію
українською мовою. «А хіба це можливо?» – запитала. Тож ніяк не міг не взятися
до роботи. Дактилічна рима, інверсія в головному рядку… Перекласти такий шедевр
виявилося справою не такою вже й простою. Але я настільки пройнявся ідеєю
перекладу, що вже просто не міг вийти з полону романсу. Уявним внутрішнім
слухом я намагався почути адекватне звучання цих чарівних рядків українською
мовою. І таки почув його! Інверсія народилася сама собою: «Грона духмяні акації
білої…» За день-два з’явилася вся словесна основа вірша. Щодня порівнював його
ритмічне й ліричне звучання з авторським оригіналом, шукав огріхи, виправляв…
На все витратив близько тижня. Дружині дуже сподобалося.

 

Чи вважаєте Ви
перекладання звичайною передачею твору іншою мовою чи все ж це окремий твір вже
іншого автора – перекладача?

У жодному разі перекладача не можна назвати незалежним
творцем тексту. Він має перебувати у резонансі авторської поетичної стихії. Він
– як актор у театрі. Коли артист не стає тим, кого грає, не проживає його
життя, не пропускає через себе його почування, то на сцені йому нічого робити.
Хочеш братися за переклад – мусиш якийсь час ніби побути автором. Хоч яким би
прекрасним був твій перекладацький витвір, ти залишишся у творчій тіні автора,
ти – його двійник. Згадаймо лише незабутній переклад Павлом Тичиною лермонтовського
«Белеет парус одинокий». Абсолютна тотожність літери і духу того самого твору
обох авторів – Лермонтова і Тичини. Однак за цими досконалими рядками стоїть
все одно не Тичина, це – не він, не його творіння. Це – Лермонтов.

 

Наскільки доцільно
перекладати російську поезію українською мовою, адже всі українці знають
російську мову і можуть читати твори в оригіналі?

Це справа смаку, і судження щодо цього справедливо
розбігаються. Однак, на мою думку, противники україномовного перекладу просто
не можуть змиритися з тим, що українська мова набагато милозвучніша за
російську, і переклади інколи звучать краще за оригінал. Приміром, Максим
Горький свого часу не хотів, аби його роман «Мать» перекладали українською.
Проте згодом він зрозумів, що це – обмеженість, примітивізм, що перекладати
твори рідними мовами народів треба, і дав свою згоду.

Звичайно, коли сьогодні у школі вивчають російську
літературу і на кожному кроці використовують україномовний переклад – це вже
однозначний «перебір». Всього має бути в міру. Велике щастя – читати твори в
оригіналі. Однак не всі люди поліглоти, не всі можуть відчути дух іншомовної
поезії. Але ж хіба вони мають бути приреченими зоставатися «за бортом»
світового мистецтва? Головне завдання перекладної поезії – передати дух
авторського твору, вивищити духовність над буквальністю, естетичну, філософську
суть – над технікою.

 

Що Ви відчули,
почувши виконання свого перекладу?

Безмежну вдячність співакам-виконавцям – народному артистові
України Олександру Таранцеві та заслуженій артистці України Світлані Мирводі за
те, що вони відтворили священну трепетність рядків М. Матусовського та мелодії
В. Баснера, навіяні  там, де в прадавні
часи благословляв майбутній стольний град України, стоячи над Дніпром, святий
апостол Андрій Первозванний.

 

Ґречно дякую за
розмову.

 

«Грона духмяні акації
білої»

Нам цілу ніч соловейко виспівував,

Ночі, здавалось, не буде кінця…

Грона духмяні акації білої

Нам до світанку п’янили серця…

 

Сад був умитий весняними зливами,

Доли стояли у темній воді.

Боже! Наївні – були ми щасливими,

Юні до болю ми були тоді.

 

…Роки промчали,

зробивши нас сивими,

Де чистота пелюсток тих живих?..

Тільки зима заметілями білими

Нам промовляє сьогодні про них.

 

В час, коли вітер лютує завією,

Знов, як колись, зачаровуюсь я:

Грона духмяні акації білої,

Ви неповторні, як юність моя…

Грона духмяні акації білої

Ви не вернетесь, як юність моя!..

 

Переклад П. Бойка

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!