Анатолій ДНІСТРОВИЙ: «Дуже агресивно ставлюся до навкололітературних отруєнь»

179

Анатолію, здається,
читач уже майже все знає про Ваше дитинство і юнацькі пригоди. Часто буваєте в
Тернополі?

Із кожним роком все менше хочеться розповідати. А щодо моєї
юності, то мене вже справді розібрали по запчастинах, ніби старий джип. Але є
речі, про які я все одно не буду говорити, можливо, про них писатиму в
мемуарах, коли стану старим дідом.

У Тернополі буваю дуже рідко, двічі-тричі на рік, але я не
люблю своє рідне місто. Якби не матір, то я б туди взагалі не приїздив. Це не з
людьми пов’язано, а – як би це сказонути по-науковому? – з психологією пам’яті.
Теперішній Тернопіль – місто, яке мені майже невідоме, воно, мабуть, симпатичне,
як і люди. Однак Тернопіль мого періоду життя – це зовсім інше, з чим пов’язані
переважно не дуже гарні речі: моя вся родина несподівано розсипалася, мов
крупа, розлетілася  світом. Хоч як дивно,
приїжджаючи, я почуваюся Ґолемом із однойменного роману Майрінка: він
повертається, а Прага за купу десятиліть уже не та. Тому «тріщинку» в собі від
повернення я відчуваю завжди.

 

Теперішня столична
богема дуже відрізняється від тодішньої провінційної?

Мені з богемами дуже й дуже поталанило. Я можу говорити як
мінімум про чотири богеми: тернопільську 70-80-х, ніжинську ранніх 90-х, і дві
київські – кінця 90-х і теперішню.

У дитинстві мої батьки мене брали практично на всі творчі
посиденьки тернопільських художників, поетів і музикантів. Я тьмяно пам’ятаю ті
далекі дійства, але дуже добре пригадую, як духовний гуру тогочасної
тернопільської богеми, вже покійний дисидент і археолог Ігор Ґерета збирав у
своїй хаті на Глибочицькій цілу купу народу. Він любив пити горілку з невеликої
макітри, а коли випивав, то одягав макітру на голову і засинав, сидячи, й мав
вигляд миролюбної японської статуетки Будди.

Навіть на свій дуже дитинний вік і слабку пам’ять я
пригадую, що то були дуже веселі часи: постійні художні виставки, майстерні,
драмтеатр і ресторани. Художники Богдан Ткачик, Ярослав Новак, Дмитро Стецько,
поети Михайло Левицький, покійний Борис Демків, Богдан Мельничук, Ярослав
Павуляк, актори Іван Ляховський та В’ячеслав Хім’як, музикант Володимир
Лотоцький… Одне слово, із цієї «шобли» хтось неодмінно бував у нашій хаті у
Новому світі (старий район Тернополя) на Березовій. Тому й Тернопільська
набережна, і Циганка – це переважно основні місця мого раннього
«вечірньо-нічного» дитинства. Явище і вислів «водити козу» я знав ще з
трьох-чотирьох років.

Інша богема була студентська, ніжинська, але подібне явище є
у всіх навчальних закладах. Ранні 90-ті – це були надзвичайно розкішні поетичні
часи! Абсолютне безгрошів’я (дефолт країни і невиплати стипендій) і не менш
абсолютна свобода. Коли нема грошей – нема потреби щось купувати, нема турбот,
окрім голоду. Тому весь час – лише творчість, інтенсивне читання, вино і
кохання. Андрій Іванов, Вадим і Оля Ґуральники, Василь Голован, Іра Мосіч,
Наталя Арендар, Віка Найда, Влад Кругляк, Саша Білоус, Олексій Маслов, Олена
Степаненко – з цими співрозмовниками не було часу нудьгувати.

Щодо київської богеми, яка була дуже й дуже різною і про
неї, мабуть, треба говорити у множині, то це час останніх трьох-чотирьох років
90-х. Це були також люди з різних середовищ – Юра Бедрик, Андрій Охрімович,
Мирослав Король, Василь Герасим’юк.

До теперішньої богеми я незаангажований, хоча зрідка й
стрибаю у богемну гречку. Якщо все це порівнювати з теперішнім часом, то
суттєва відмінність така: оскільки раніше майже не було видавництв і блоґів, то
значно тіснішим був зв’язок між митцями, включно з читанням своїх текстів один
одному за пляшкою, бо ті тексти переважно були нікому не потрібними. Тепер
цього нема, бо спілкування перемістилося в мережу, у видавничі гостьові
кімнати. Треба сказати, що інтернет менше шкодить здоров’ю, ніж спілкування
двох митців, скажімо, у 80-х чи 90-х, яке завжди несло загрозу запою. Тобто
«доелектронна» богема була дуже алкогольно-заанґажованою. Я це зараз згадую
трохи з іронічним жахом.

 

Упродовж останніх
років Ви публікуєте здебільшого прозу. Що для Вас є визначальним при виборі
сюжету?

Я ніколи не починаю з сюжету, бо це той привид, який сам
з’являється в процесі. Я більше мислю поняттям «тканини» письма, що передбачає
енергетику, важливі деталі та інші речі, імпульсивні вибухи. Мені здається, що
ті випадки, коли проза пишеться «під сюжет», а не з якихось внутрішніх
установок автора, більше пасує для участі в літературних конкурсах і, мабуть,
із хорошою, добротною літературою не матиме нічого спільного. Письмо і спосіб
життя, письмо і переживання автора, письмо й етична конституція, письмо і
вчинки – це одна стихія, одна матриця. Принаймні, я в це вірю, і саме тому й
шукаю відповідних авторів, незалежно від того, чи автор з Античності,
Середньовіччя, чи з нашого часу. Такий підхід дозволяє писати винятково те, що
ти думаєш, а відтак не підпадати під жодні скороминучі моди.

Приблизно десять років тому була відчутна зневага до
історичного роману і велике захоплення автобіографізмом. Тепер на
автобіографічне письмо (одне з найгеніальніших упродовж історії світових
літератур) переважно плюють, і починають сюсюкати про інтелектуальний роман.
Мій прогноз такий, що зараз табун ідіотів кинеться писати інтелектуальні романи
(з відсутністю інтелекту), як перед тим кинувся писати автобіографічні. Я дуже
агресивно ставлюся до цих навкололітературних масових отруєнь. Треба бути
завжди над цим. І шукати якісні твори, незалежно від того, чи вони нібито
історичні, інтелектуальні, автобіографічні,
техногенно-урбаністично-футурологічні чи філософсько-притчеві. На першому місці
для мене стоїть виконання, а не тема.

 

А який із романів
писався найважче?

Різні романи писалися важко: одні психологічно, інші
лабораторно важко, коли ще не була поставлена рука. Попри те, що я пишу нібито
й багато, не як мій улюблений Саша Соколов, письмо мені дається важко, – але це
приємні труднощі, ніби штанга в спортзалі. Але завжди найскладнішим є так зване
дотягування після написання.

 

Як ставитеся до
«спілчанства» в літературі?

Загалом фіолетово, як біолог до динозаврів. Це зникаючий
вид. Не поділяю ні стилю, ні методів, ні світогляду, ні освіти, ні їхнього
сюсюкання та постійно набридливого самовихваляння.

 

Які жанри, на Вашу
думку, потребують повнішого представлення в українській літературі?

Я не фахівець із сучасної української літератури, але думаю,
що всі жанри потребують повнішого представлення.

 

Сьогодні багато
говорять про відсутність нової перекладацької школи в Україні і низьку якість
перекладів, зроблених сучасниками.

Якісні перекладачі є, але вони як «острівці» в океані. Ця
проблема не культурна, а більше соціокультурна, бо пов’язана з працею. Якби
перекладачі мали можливість стабільно й спокійно, у гідних умовах працювати
купу років поспіль, а не бігати зайцями між видавництвами, тоді оце почуття інтелектуальної
та ремісничої осілості та впевненості в завтрашньому дні сприяло б і формуванню
та відродженню того, що Ви називаєте перекладацькими школами. А зараз усі ми як
живемо? Не знаємо, де опинимося завтра, де працюватимемо і головне – з ким. Усі
важливі речі – це особиста воля і, звичайно, здорове конструктивне середовище.
Насправді вони існують, однак залишаються камерними.

 

Які найактуальніші
українські видавництва можете виділити, окрім тих, з якими співпрацюєте?

Як покупець я дуже люблю інтелектуальні книжки видавництв
«Критика», «Літопис», «Дух і літера», «Основи», інколи «Ніка-Центр», «К.І.С»,
«Видавничий дім НаУКМа», «Акта», для доньки купую книжки видавництв
«А-ба-ба-га-ла-ма-га», «Грані-Т». Маю чимало симпатичних книжок «Піраміди»,
«Смолоскипа», «Факту». Але я химерна людина, бо більше орієнтуюся на окремі
проекти, а не видавництва.

 

А які враження від
минулорічного Форуму видавців у Львові?

У Львові дуже смачна та екзотична кухня, що підкреслює
радість книжкової події. Я вже казав, що це наш сезонний
богемно-інтелектуальний Лас-Веґас.

 

І наостанок побажання
читачам від Анатолія Дністрового…

Бажаю вимогливішого та критичнішого читання. Книжки – це
також їжа, і вона має бути якісною. Дорогі українці, дбайте про раціон!

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!