ЗАМКНУЛИ НЕБО
Замкнули небо ключі пташині –
І вже зима.
Лишилось пиво сумній людині
І шаурма.
І лізе в мізки похмурим зондом
Ланцюг думок.
Холодним сонцем над горизонтом
Висить замок.
ТІНЬ ТАМ ТАНЕ
П’ю пиво – пиво не п’янить,
Горілку п’ю – горілка валить.
І ми як ми, і мить як мить,
Але губа мене не хвалить –
Ані твоя, ані моя…
Що вдієш, мила… Чи не мила?..
Вже й ти – не ти, і я – не я…
І що це: пляшка чи могила?
І що за час навколо нас?
Чи, може, ми не в тому часі?..
Я пас, ягнята. Все, я пас.
Я тану… Тінню… На Пегасі…
ЮНА РОМАНТИКА
Коли потяг удаль загуркоче,
Пригадається знову мені
Те, як радісно голуб туркоче,
Наші юні вітаючи дні.
І що далі від милої днини,
То частіше зринає: «Якби!..»
Кури й свині в моєї дружини,
А у тебе були голуби.
ПАМ’ЯТЬ
Смерть була у волосі, у голосі.
Долів з коня. Це не з оперет.
Переблиснув, наче спиці в колесі,
Сріберний – із черню – той поет.
Хай доп’є душа короткозора
Панахид осінні коньяки.
Гасне осінь. Плине Римарук,
Темряву і плоть здмухнувши долу.
Фук. Фук. Фук. Фук.
(Павло Вольвач,
журн. «Сучасність», №1-2, 2009)
Курить люльку в небі Римарук,
Попіл рим здуваючи із неба.
Вже він рима – сам (до слова «фук»).
Ліпшої, напевно, і не треба.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
На землі ж – сюжет не з оперет,
А якась дурна комічна проза:
Випив на коня – і впав із воза,
Блиснувши копитами, поет.
Гасне осінь. Люльку і гранчак
Римарук на відкуп нам залишив.
Але хтось про це іще напише,
Огірком захрумкавши коньяк:
Хряк, хряк, хряк, хряк.
ВИСОКІ СТОСУНКИ
Дзвіниця низенька, як циця,
У небо вп’ялася хрестом.
Ти знаєш, а все ж не годиться
На «потім» казати «потом».
Ось мій недописаний листик
Узявся вогнем і погас.
А місяць, похмурий, як містик,
Ще світить всередину нас.
Ще світить, але вже не гріє.
Під снігом любов ледь жива.
Високим стосункам, Маріє [Надіє; Іване],
Потрібні високі слова.
Втім… Ну ці уроки в болото!
Втечу я від тебе, як Рекс.
Високим стосункам, істото,
Потрібен хоч іноді секс [або кекс, –
що кому більш до вподоби].
З ВЕРШИН – ДО НИЗИН,
або ЖИТТЯ ЯК НЕЖИТЬ
І на четвертій годині втоми
Тебе зупинять волхви похилі –
Побудь їм внуком і впевнись в тому,
Що розумієш на суахілі.
(Роман Скиба, із книжки
«П’ятизнак, або Життя і нежить»)
А на четвертій годині буху
Прийдуть до тебе тітки дебелі,
Дадуть у вухо або по вуху
І запитають на суагелі –
Чи довго цей Ти(п) тут сидітиме
І хто за горілку платитиме?!
ЗДОРОВИЙ ПІДХІД
Мене не нудить від крику-писку,
Що всі в нас гідні і всі хороші.
Я голосую за глибшу миску,
Теплішу піхву й грошіші гроші.
І в мене в серці цвіте калина.
Мій лоб із міді, мій нерв зі сталі.
А Україна? Що ж Україна…
Була донині – то буде й далі.
СУБКУЛЬТУРНИЙ КОЗАК
І ворон кряче, і дівчина плаче,
І сатаніють мертві і живі.
З яких доріг вертаєшся, козаче?
Чия ото китаєчка в крові?
Постава горда, булава – найвища,
До неба – крок, до безуму – ковток,
Чи ти коли питав себе, за віщо
Безсмертну душу зопалу потовк?
Гуляй, козаче, бо така гостина.
Шляхетні строї, вічні кольори.
Сідай і пий за волю України,
Але чужу китайку прибери.
(Павло Гірник, із книжки
«Посвітається»)
Скрізь ірокези, хаєри і дреди,
І сатаністи поки що живі…
З яких доріг вертаєшся, скінхеде?
Чия то китаяночка в крові?
Твоя постава – горда і найвища –
Й нерівний крок, бо зайвий був ковток.
Ідеш і сам не тямлячи, навіщо
Невинну душу чоботами товк.
Іди в пивбар – до дружньої гостини,
Явивши силу «берца» й кулака.
Хильни ще сто за волю України.
А китаянку… прибере «швидка».
ПРОХАЛЬНО
Не дивися так скептично,
Скривленооблично
І не лайся так брутально,
Матозагинально,
А цілуй мене заклично,
Вологоязично
І роби мені не шпетно –
Глибокоміньєтно.
ЩО КОЇТЬСЯ
Знов зозулі голос чути в Інтернеті.
Ластівки гніздечко ліплять, а не в’ють…
Що ж воно твориться на оцій планеті?
І куди ж це людству вимощено путь?
Від інформ-помиїв вже нема відбою.
Сміття та пластмаса – в кожному рядку.
Що ж це з вами, люди?! Світе, що з тобою?!
Цифрова зозуля стверджує: «Ку-ку!»
ТРАГІДРАМА
Мій літак в небо викинув крила…
Я хотіла сказати тобі,
Що без тебе вже жити несила!..
А у тебе були голубі.
Я до тебе крізь хмари летіла
У закоханій дивній журбі.
Так зізнатись тобі я хотіла!..
А у тебе були голубі.
Пам’ятаю: тривожна оселя.
Ти – назустріч – немов не в собі.<
br>За тобою в кімнаті – постеля,
А в постелі були голубі…
Далі й далі мій потяг гуркоче.
Не змогла я сказати тобі,
Що кохаю, страждаю і хочу,
Бо у тебе були голубі.
ОСОРУГА
Горбатий притулився до стіни
Перепочити від тяжкої праці –
Від шкандибання… Й геморой у сраці
Йому допік, немов мулькаві сни.
Горбатий мовчки хекнув на мороз
І тьмяним оком тичеться у простір
Німої тиші. Ниють йому кості
І в голові свербить педикульоз.
Горбатий відвернувся до стіни
Горбатим носом, що сопе й сопліє,
Ще мить – і сцить. І світ йому світліє,
Врятовано від усцику штани!
Горбатий обітер полою перст,
Прорізав скруху чханням, ніби лезом,
І, рипаючи в просторі протезом,
Зника в пітьму недовідомих верств.
КРЕМ ДЛЯ МОЗКУ
Узяв роман. О муки, муки!..
Павук нудьгу в душі пряде.
І, взявши голову у руки,
Дивуєшся, чому не йде…
НЕПОВТОРНІСТЬ
1. Тільки дотик
Де плутаються велич і величність,
Завжди гординя в’є собі гніздо.
Поезія – це завжди недотичність.
А вірші – тільки дотик. Дотик до…
2. Дотик до
Цінують люди фрашки й придибашки,
А пафос до душі їм не завжди…
Поезія – це пиво та фісташки,
А ще – безсмертний дотик до грудей.
ЗВАБЛИВИЙ ВОГНИК
Ти вітрами й зливами пропах,
Ти давно стомився, мандрівниче.
І самотній вогник у степах
Вже тебе крізь ніч
холодну кличе.
Але ти спокусу ту відкинь
І не йди на вогник серед ночі.
То не хатка, навіть не курінь,
То тебе чека голодний вовчик.
ЗАКОН І БЛАГОДАТЬ
Ні, не буду з тобою я жити,
І не треба так сумно зітхати.
Бо дружина – від слова «дружити»,
А коханка – від слова «кохати».
І даремно мочити тут коні
Та скандали розводити хатні.
Бо жінки є не тільки законні,
Є на світі й жінки благодатні!
КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВИЙ ЦИКЛ
Тиша – вселенська, але не мертва,
Думи беруться як стій – з нічого.
Хто тут мисливець, а хто тут жертва –
Бог його знає, нам не до того.
Нам – працювати: орати, сіять,
Аж поки за поле – вперед ногами.
В люди виводити наші надії –
Наших дітей, які стануть нами.
НЕСТЕРПНА ЛЕГКІСТЬ БУТЛЯ
Кав’ярня світиться,
Вогнями блискає,
Різноманітиться,
Шампанським бризкає.
І що там робиться?
І що там діється?
Здоров’я гробиться,
Життю радіється.
Перипетіїться,
Гостросюжетиться,
Брехнею сіється
Чи танцем вертиться.
Бар працюватиме,
Попса гримітиме
І хтось гадатиме,
Що вічно житиме.
П’ЯНИЧКА
Розірвав сорочку:
Ех, гуляю я!
Пес із холодочку
Лає гультяя…
Хай смішне співає,
Сльози – мов з ковша.
І ніхто не знає,
Де його душа.
СОН ДЕПУТАТА
Вже четверту годину триває пленарна робота,
А ніхто тобі путньої думки не всуне у рот,
І твого коньяку не подасть тобі жодна сволота,
І огидним солодким теплом наповзає народ…
ВІДЛІТ НАВИЛІТ
Не лаю долю, хай яка б вона була,
Хай як щемить душа і плаче тіло.
У щастя людського два рівних є крила.
Ото воно від мене й полетіло…
Селище Буча на Київщині