СЛІДАМИ КРИВОГО ПЕГАСА

Стигми схизмата,
або На вербі груші
(з добірки Василя Сташука)
 

«І печаль, наче плазма, в душі гоготить…

І гойдається совість, як флюгер.

Йти до Бога? Чи вистачить в грішника сил,

Щоб не впасти за отчим порогом?»

 

«А може, безнадійно утопитись,

Або поставить в позу Афродиту?»

 
У відчай раптом впалому поету
скажу одне: навіщо та морока –
життя на дні закінчити до строку?
Невдовзі всеодно Ви канете у Лету…
 
Вам слід іще усунути загрозу
хітливих зазіхань Ерота-бонвівана,
що може й сам богиню ставить в позу…
Тож кидатись у воду ще зарано!
 
***

«Я вже один з останніх – гладіатор…»

«І, певне, трішки схожий на Нерона…»

«Я Дант. Стою посеред ґвалту…»

«I буду я у Бога іменитим…»

 
О, ці вже віршомази-штукарі!
Не пекаються всякої нагоди
на люди вийти в лепській машкарі,
аби не вбачили в них риси Квазімодо…
 
Сірий Мурчик

«Пусти мене в свою спальню.

Не бійся.

Я не буду гострити кігті

об спинку твого ліжка

і об твою спинку.

Тільки буду тебе нюхати,

лизати і муркати, муркати, муркати.

Бо я – кіт!»

Володимир Даниленко, «Молитва кота»

 
Не треба боятись Мурці
за спинку, за черевце
і навіть за дещо інше.
Цей язикатий Мурчик
в лямурі ані мур-мур.
Він здатен лише мурчати
й лизати, облизкувать, лизькати…
Бо – халаштан!
 
Гірке похмілля

«Над Летою ти обнімав мене,

казав, що з мене досить.

Прокинулась. Стежками сну

вертаюся до тебе –

зануритися б у твоє тепло,

а більшого й не треба.»

Раїса Харитонова, з віршованих ейдосів

 
Здавалося, залізла на Парнас,
і Аполлон вже обіймає на фуршеті…
Прокинулась – вогкий чомусь матрас.
Невже я борсаюся в Леті?!
 
Любов до глибини гланд

«Я хочу бути твоїм всім

твоєю кров’ю і твоїми легенями

твоїм видихом і твоїми розчахнутими аортами»

«адже легені тримають чимало повітря»

Дмитро Лазуткін

 

«У нас одна лиш кров на двох,

одні артерії і вени…»

«…У нас на двох одні легені!»

Ельвіра Молдован

 

«У сонця – аритмія:

ба, як видно:

його коріння жовте

на воді пульсує…

І ми – на межах божевілля

всує…

пливемо до Едему –

там розсипаємо насіння

нашого тандему.

– Про-ро-сте?!»

Леся Мудрак

 
Колись і я до пари був плей-бою,
чухрав секс-гьорлз, як супермен
(і мавок лісових, і річкових сирен).
Але тепер підвладний геморою,
й паралічем розбито чільний член.
Тож хтиві фавни й сластолюбні німфи,
прохання в мене є до вас простé:
позичте кореню сухому трохи лімфи –
дасть бог, із нього прутик проросте…
 
Ми такі парувані…

«І стелився я

барвінком

на шляху

до Афродіти.»

Степан Дупляк

«Я, востаннє народжений з піни,

Підіймаю себе у політ.»

Роман Скиба

Кіприду у метреси? Не фонтан!
Це вам не прóста дівка з полонини.
Спосібніш, друже, закрутить роман
зі Скибою, народженим із піни.
 
Гра на дисгармонії

«Ні, так любити я іще не вмію,

То краще ти мене сьогодні так люби!

…І ми пульсуєм в дисонанс* –

У нас на двох одні легені!»

Ельвіра Молдован

Поетки можуть бути в стані трансу.
Розчовпать важко дії цих персон:
вони амурять, як всі пари, в унісон
чи винайшли вигадливий фасон,
що протилежний резонансу?
 
Письмак Ї.Х. Неписьменний
(попурі з вихлюпів Олександра Астаф’єва)
«… між деревами видно їх чорні тіні.»
«Годі їх зміст прочитати, збагнути…»
«… зашила їх біль, як аршин.»
«… їх постаті яблуневі.»
«… не заллють на землі їх стопи.»
«… їх сила чиста й ненавмисна.»
«… оділа* на ноги твої.»
Аби ізнов не вскочити в халепу
й не викликать читацтва ревний сміх,
Вам слід відвідать студії лікнепу –
навчають там, коли вживати «їх»!
 
__________________
* виділено мною – В.Ш.
 
Заклик до відкритості

«Не йди назустріч почуванням

у негліже й дезабільє.»

Ольга Кіс

 
Якщо у Вас пристойна «ж»,
чом не сходити в негліже?
А коли щось гарніше є,
дозвільно і дезабільє.
____________________
N.B.: дезабільє і негліже – масло масляне.

Прокоментуєте?