Письменницькі розводи: як це робиться

Один сивий від мудрості
чоловік сказав: «Надури ближнього свого, бо він надурить тебе перший і
возрадується! Тільки не пам’ятаю, чи це від Луки, чи від лукавого, чи від
Партії реґіонів…» Письменники – професійні брехуни, і навіть якщо вони з піною
на своїх неложних божаться, що описують правду живого життя, вони все одно
брешуть. І заклики писати тільки про те, що знаєш, – це не більш як гарний жест
фокусника, котрий відвертає увагу глядача. Бо фокус у тому, що треба знати, про
що пишеш. Яка тут різниця? – спитаєте ви. Поворушіть мізками. А поки ви ними
ворушите, опишу два письменницькі фокуси, які не дають пропасти писучим синам і
донькам.

ФОКУС ПЕРШИЙ: РОЗВІД НА ГРОШІ.
Елементарний і давно відомий письменницький спосіб розвести людей на бабло – це
підписати їх на свою майбутню книжку. Якщо до спонсора приходиш і кажеш:
«Просто дайте», то з колегами-письменниками не все так просто. Їх треба
зацікавити. А чим же ще, крім грошей, можна зацікавити цю сестробратію? Славою!
«Підпишись, бо в моїй книжці буде й про тебе; є присвята тобі; я тебе цитую»…
Варіантів безліч. Тут мимоволі рука здригнеться в бік гаманця. А от в автора
майбутнього видання рука не здригнеться. Візьме грошину й потім навіть не
каятиметься: «Панове субскрибенти!..» Бо ж видавничого кошторису його книжки
ніхто не бачив, її накладу й собівартості ніхто не знає, тож цілком реально
таким «методом народної толоки» не просто видатись, а й щось лишити собі на
гонорар. Звичайно, писака, який уже зовсім совість пропив, не дасть ні копійки,
а потім візьме ту книжку в бібліотеці й відксерить потрібні сторінки. Але тут
мова не про патологічні випадки.

Другий спосіб стрельнути в колеги
купюру оригінальніший. Не знаю, чи всі представники недодушеного покоління його
використовують, але у виконанні одного з недобитків колишньої богеми (назву
його Стріляний Шакал) це неперевершено. Стріляний Шакал вигрібає з макулатури
більш-менш презентабельний журнал п’яти-, а то й десятирічної свіжості, де
вміщено або його безсмертні, або про нього, безсмертного, автографує відповідну
сторінку і навпростець суне до колеги, відомого своїм лояльним ставленням до
літературних недобитків. Спочатку – наживка, яка ховає гачечок: «Стари-ий, я
маю для тебе подарунок! Ось вийди на хвилинку». А далі після всучення подарунка
і коротенької розмови на вільну тему (в бік колеги можна стрельнути кількома
компліментами) йде неодмінне: «Слухай, виручи на пару гривень». Отримавший
такий (незрідка глянцевий) презент, та ще й з автографом підпарканного генія,
лояльний колега дістає десятку (як не більше). Якщо таких лояльних знайти
кілька, то за день можна зрубати грошенят чималенько.

Це вам фокус, як добути бабло на
бухло. А ось фокус, як розжитись на пивце, не каляючи рук об гроші.

ФОКУС ДРУГИЙ: РОЗВІД НА ПИВО. Цей
фінт винайшов один п’яниця, цинік і безсовісний постмодерніст (назву його Сашко
Стусенко). Працює лише в колі порядних, принципових людей. Це можуть бути
родичі, можуть бути колеги в будинку творчості чи на якомусь фестивалі, що передбачає
мешкання в обмеженому локусі.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Бачачи, скільки алконапоїв трудівник
пера дудлить із причин і безпричинно, хтось, зайшовши в його кімнату, неодмінно
зауважить: «Тут такий стійкий запах перегару!..» До цього треба бути готовим. А
підготуватися нескладно. Берете пакет найдешевшого портвейну (цей реактив
найсмердючіший), відкриваєте і днів на два ховаєте під стіл, за штору, за
ліжко… У кожній кімнаті так чи інакше є якась ничка. Реактив можна надпити:
об’єм речовини на запах не впливає. За два дні портяк (не Василь) і дасть отой
стійкий аромат, який небайдужі відвідувачі кімнати назвуть перегаром. Далі все
просто: із виразом обличчя а ля похмільний Гамлет кажете:

– Де тут перегар? Який перегар?
Давайте так: якщо я вам переконливо доведу, що це не перегар, ви мені ставите
пляшку пива.

Може бути таке: ваш родич або колега
Митрофанович кличе родичку або колегу Дормидонтівну:

– Ану скажи, чим тут пахне?

– Та перегар такий, шо… Ти б хоч
провітрив.

Іноді ланцюгова реакція може піти
далі: Дормидонтівна покличе рідного чи колежного Саливоновича… Не лякайтеся: що
більше експертів, то більше пляшечок пива пливе вам до рук. І коли всі,
вдосталь нанюхавшись випарів, пристануть на ваше парі й зійдуться на тому, що
тут таки висить густий перегар, ефектним рухом діставайте з нички джерело
занепокоєння.

Хтось із принципових одразу ж
запитає, яке вам брати пиво. Будьте великодушні, скажіть: «Різновид і об’єм на
ваш вибір». Звичайно, той, хто совість зовсім стратив, принесе убогу півлітерку
світлого, а то й узагалі безалкогольного. Але патологічних випадків я тут не
розглядаю.

І як же обійтися без ПеЕса! Люди
добрі й люди злі! Якщо вам відомі ще якісь письменницькі розводи, поділіться.
Моїй вдячності не буде меж у межах моїх можливостей.

 

2014 р., с. Худоліївка