Щас ми з Безпрозваним у сварці, но це ненадовго. Шо, перший
раз, чи шо? Ми вопщє… як це сказать… То він мене відпардонить, то я йому вклєю…
Но єслі хтось когось із нас обідить, ми разом відтрафаретимо його так, шо до
больніци потом не доповзе!
Но тут як получілось. Я знаю точку: баба Кля гонить класний,
після нього потом голова не так болить. А п’єм ми в старій автобусній остановці
– якраз на виїзді з города. Там, канєшно, трохи попахує туалєтом, но шо поробиш.
Ну, я взяв децл, стали ми в остановці, дьорнули, потом вишли
перекурить. Ну і, канєшно, розговор пішов: футбол, дівки, політіка… Шось він
мені начав втирать, а я кажу: «В тебе не прєзідєнт, а прєзік! Нах ти за нього
плакати розклєював? Но з Танькою тобі повезло: у неї (…) – як стакан!» І тут
цей пердуняра… Ну харашо, харашо, дальше буду культурно… Тут цей (…) мені з
ноги в бєдро як вальне! Я чуть не впав. «Ти, – кажу, – призірвантів ти
штопаний, ти чо мене влупив?» А він свої драні зуби скалить: «Я, – каже, –
рішив туда ногою махнуть, а ти чо там стояв?»
Ну, тут і я рішив махнуть. Але рукою. Всадив йому в грудняк,
шо він аж зогнувся. Но я бистро розогнув його з ноги. Цей долбодолб упав під
стєнку остановкі, но намацав, мандавох, там якогось гнильпака і з позіциї льожа
заліпив мені ним у глаз. Я падаю в нутрь остановкі, і тут моя рука натикається
на половину кірпідона. Я вихожу з тої будкі, но цей мандалай як побачив у моїх
руках оружиє, зразу рванув по дорозі у сторону кладбіща. Я, канєшно, метнув орудіє,
но якраз зачепився за якийсь штурпак, і воно пролетіло мимо його уха.
Тут цей попосрак піднімає мою половину кірпідона і біжить із
нею на мене. Ну, я не став ждать, пока він розхарошить мені голову, а дьорнув
од нього в сторону гаражів. І мені дуже повезло, шо його нога попала в якусь
колдо(…)ину на дорозі, і половина кірпідона ушла в сторону. Я ж бігом її
хватаю, розвертаюсь, а той торпєдік уже чеше від мене на всіх парах. Ну, я
розогнався, но вже не докинув: покотилась половина кірпідона по дорозі. А він
її підняв – і знов давай в атаку. Я, канєшно, дав од нього крос, бо
Безпрозваний гранату в школі найдальше кидав. Раз чуть фізкультурніка не вбив.
Біжу я зігзагами, шоб він не зміг прицілицця, а він чи то за всіми правилами
рішив метнуть, чи його отвлік трактор, який саме їхав по дорозі, но граната,
тоїсть половина кірпідона, прошла високо над моєю головою і покотилася переді
мною. Я її догнав, ухватив… Но, канєшно, той бетмен був уже аж за остановкою. Я
бачу, шо не докину, да й притомився вже ізрядно туда-сюда гасать, викинув ту
половину в бур’ян і кричу, тіпа, всьо, харош, погралися і хватить, вертайся.
«Вертайся, – кажу, – западліст, бо я тобі три букви одорву». А він тіки махнув
рукою і пошурував на свої Пізняки, улиця Машиностроітєлєй, 7. Я ше чуток
постояв і тоже пішов по адрєсу свого дома. Даже бутилку з недопитим самогоном в
остановці забувся. Ну, може ж ніхто не троне.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Єслі вас заінтересувала моя історія, то тіки свисніть – і я
вам розкажу, як на п’яного Баболяка без дозволу впала драбина, а Савік Шустрий
на моїх імінінах розбив об унітаз голову.
А той оболдуй всьо равно перший прийде мирицця. Бо мені
дають самогон в долг, а йому нє.
м. Буча на Київщині