Пародії

АНАТОЛІЮ ПОГРІБНОМУ

 

Я вночі тепер біжу по сало —

Почуття виснажують умить:

Ви ж мене в Тичину закохали,

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Що мені з дружиною робить?!

 

КОЛИСКОВА ДЛЯ  ІБТ

… не згадаю твоїх ніг

… а які цицьки у тебе

не згадаю хоч убий

… потім ти мені підкажеш

як тебе сьогодні звуть

Ігор Бондар-Терещенко

 

І чого лиш не буває з ІБТ —

Забуває про оце він і оте…

Ні жінками,
ні Медведем не злякать,

Котрі можуть ручки-ніжки
відірвать.

 

Не згадає (от щасливий!) ні на
мить,

Що від нього у поеток там болить…

І не тільки у поеток… І не
там…

Знов замучено Адама і мадам —

 

Хоч убийте, він не скаже — де і
як:

Мило спить, мов
партизан-неандрусяк,

І Оксаночка Забужко уві сні

Все муркоче йому гендерні пісні.

 

НОСТАЛЬГІЙНЕ

Виходимо на вулицю.

Жінка без парасолі.

Але і я без кулемета.

Василь Слапчук

 

А ми сьогодні – мов Адам і Єва,

Шокуємо поетів і котів:

От не прикрила душу королева –

І я її стріляти розхотів…

 

ДУЖЕ ОПТИМІСТИЧНЕ

Я з пластиліну образ ваш ліплю

(Бо ліньки вийти глини накопати).

… Мені ж бо знов лишається

жадати:

Щоночі помираючи на вас,

Щоранку вам на радість оживати!

Олександр Стусенко

 

Мене переповняють почуття,

Та я не маю навіть пластиліну,

Тому і лусну.
Зараз. В цю хвилину… —

Отак уже й вмираю півжиття

 

Для Вас. А Ви п’єте собі чайок

Чи кров мою,
розведену віршами…

Це не любов, коли прекрасній дамі

Не хочеться натиснуть на курок.

 

І Ви б натисли. До нестями.
Рвучко.

Щоб вже не
потривожив супостат…

Та боїтеся більшого в стократ:

А що, коли не схибить Ваша ручка?!

 

КЛЯТВА

дозвольте покохати і вас і вас і вас

я — ваш від капелюха до самих

підошов

Петро Коробчук

 

Я без капелюха — не Ван Дам,

А тому у траурі, мадам:

В нього закохалася по вуха

Та маленька,
з крильцями, падлюка…

 

Як же Вас голубити, мадам,

Коли я й руки Вам не подам:

 

Став мій пальчик, наче огірок —

Закохався в нього молоток…

 

Я, мадам, стерпів би двісті мук,

Та сідниці визирають з брюк:

Їм, сідницям, наробив морок

Еротично вигнутий гвіздок…

 

Навіть мій єдиний… постраждав —

Я невдало кактус обійняв!

Тож клянусь: увесь віддався б Вам,

Та вже нічого віддать, мадам…

 

ПІСНЯ ДОСВІДЧЕНОГО ФРОНТОВИКА

Ласую в стільникові словника…

Ігор Калинець

 

Коли у нас із музою війна

І кулеметна арія луна,

І можна залишитись без вечері, —

Харчуюсь тим, що бачу на папері.

 

Жую делікатеси Калинця,

У Григоріва спробую винця,

Смакуючи млинцями Воробйова.

А потім вирушаю вже на лови

 

Якоїсь апетитної на «-нко»…

Та треба ще ж поласувати медком:

Немов ведмідь, залізти в щільники

Поцуплених у Штоня словників…

 

І хай які попереду бої,

Неначе українські солов’ї,

Ми виживем серед квартирних площ.

Хоч я завжди за мир: за мир і
борщ!

 

НІЧОГО НЕ СТАЛОСЯ!!!

А може, це лиш зміни на погоду?

Та щось не так. Що? Поясни мені.

 

Поліна Михайлюк. Щось сталося.

 

Мій ніс

у нічній мансарді,

мабуть, розгледіла

самотня зірка, —

інакше чому ж вона

потрапила до філіжанки

з цією кавою?

 

Я зрадів,

мов гоноровита відьмочка,

підсолодив

мою чорну каву

з розплющеним оком

молоденької зірки

і випив одним бажанням —

як маленьке море.

 

Чекав, доки мансарда

стала білою,

мов кістка кентавра, —

НІЧОГО НЕ СТАЛОСЯ!!!

Може, слід було

не додавати цукру?!

 

 

СОН ПОЕТА КО

Купецькі обози із гре у варя

… ув Україні поспільство киря

… свято для кожного

для шахтаря

            для
кобзаря

                        і
лопаря

мовчки мороз позирає у вікна

янгол залізний з лицем упиря

Олександр Корж 

 

Ішов Андрухович із гре у варя,

Аж бачить — в АУПі поспільство
киря:

За день кобзаря і за день шахтаря,

За янгола Юру з лицем упиря.

 

Ніколи не сплять Бу-Ба-Бу й СБУ,

Мене бережуть, наче кролик траву,

 

Літає Забужко — на чому? Забув…

А я собі бачу кобилу рябу.

 

Гуляю, як західний вітер, Махном,

Комусь ІБТ підмішаю в вино.

І гріх не прокинутись в нашій
Укра… –

Кобилі рябій відпочити пора.

 

ПРО ЕММУ

АНДІЄВСЬКУ, ОЧЕРЕТ 

І ДИСКРИМІНАЦІЮ

тихо росте душа,

мов ламкий очерет.

Сергій Жадан

 

Шлю у ООН печальні телеграми —

Розповідаю пристрасно про те,

Що в Україні у поета драма —

Душа ні на міліметр не росте.

 

Вагу не набирає, як корова,

Хоч Кордуна й
Пашковського вжива:

Вона була два грами на Покрову,

Сьогодні переважив — знову два…

 

А в Емми у Німеччині — чотири,

Та ще й тендітна, наче очерет…

Не пишеться — немов об’ївся сиру:

Отак у чомусь і сидить поет!

 

м.Чернігів