ДРУГЕ ДИХАННЯ
Мене дружина не покине
і кат не поведе на
страту,
і так спокійно, так
спокійно,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
що можна навіть
помирати.
(Віталій Березінський,
із книжки
“Поезії”)
Мені вже так спокійно й мило!
Я накупався в шані й славі.
Ретельно я умився з милом –
і ноги витягнув на лаві.
Уже мотати з мене жили
ні кат не буде, ні дружина…
Всі наді мною потужили, –
вже й біля ями домовина.
І хтось читає зі шпаргалки,
яка я втрата величезна.
Я й не подумав, йолки-палки,
що світ без мене просто щезне!..
Тоді устав я з домовини
й під шум утечі, ахи й охи
сказав:
– Раз я такий відмінний,
то згоден ще пожити трохи!
КОЛОРИТ
Я ночував у лісників,
Серед дерев і трав.
В сосновій хижі дух
віків
Невидимо витав.
Вночі мені явився
звір…
(Микола Луків, із
книжки
“Отча земля”)
Я ночував у лісників
Серед дерев і трав.
І морщив носа: дух віків
У кущиках… витав.
Такі там жахи я зустрів
Під покривом нічним,
Що й досі пляму зі штанів
Не виведу нічим!
Вночі явився в хижу звір
В куфайці й кирзяках.
Брив матюками той упир
І перегаром пах.
Він дві години щось там верз
Про дрова і гриби,
А я на цуцика вже змерз
І нидів од журби…
Я аж під ранок задрімав,
Хоч хижа – не готель,
Та й не почув, як звір пропав,
А з ним – і мій портфель.
Та буднів плин таки не стер
Ті миті золоті,
Бо як згадаю – то й тепер
Холоне в животі!
КРАХ
Під зорями півдня
ночую,
І тінь проводжаю твою.
«Цілую, цілую, цілую…»
Три слова. Читаю, як
п’ю.
(Федір Гарін, із
книжки
«І знову в дорогу»)
Під небом відкритим ночую.
Від горя й самотності п’ю.
Вже вкотре очима штурмую
Прощальну записку твою.
Весь час якась тінь мені сниться…
Напевно, то наша любов.
…Останнє «цілую» троїться,
І з лавки я падаю знов.
НАСУЩНЕ МИСТЕЦТВО
Усім ввижається
мистецтво
високе, неземне, святе.
А ви погляньте, як
мистецьки
картопля на грядках
цвіте.
(Валерій Гужва, з
книжки
«Дуель»)
Вже сонце й місяць оспівали,
в пісні загнали рідний край,
мільйони віршів написали
про вітер, небо і розмай…
І кожен бачить у мистецтві
глибінь думок, ідей розмах…
А ви погляньте, як мистецьки
цвіте картопля на грядках!
Та вам, напевно, і не снилось,
що в світі й глибші речі є:
що геніально пахне силос,
коли зісподу зогниє.
Не заперечуйте панічно
цього мистецтва простоти,
бо силос гнитиме щорічно,
й картоплі кожен рік цвісти…
Хай читачі ідею схоплять –
я сподіваюся на те –
й мій вірш, насущний, мов картопля,
в серцях любов’ю зацвіте.
ЗИМОВІ ДУГИ
Отак поглянеш і
замреш:
на плавному снігу
з-за голих верб, немов
з-за веж,
світанок гне дугу.
(Леонід Горлач, із
книжки
«Ми у світі»)
Отак у скверику ідеш
по плавному снігу,
а потім глянеш і замреш:
вже вечір гне дугу.
Та як ступнеш на голий лід,
ковзне він з-під ноги,
то, хоч при дітях і не слід,
загнеш у три дуги!
НОВОПРИПЕЧЕНИЙ
Я, сонцеві життя
продавши
за сто червінців
божевілля,
захоплений поганин
завжди,
поет весняного
похмілля.
(Богдан-Ігор Антонич,
із книжки «Три
перстені»)
Де грузовик сто заметілей
У кузові попер за місто,
Женусь, од сонця очамрілий,
Калюж розтрощую намисто.
(Іван Драч, із книжки
«До джерел»)
Женусь, од сонця очамрілий,
Поет весняного похмілля.
Продам машину заметілей
За сто червінців божевілля.
Так по-поганськи в слові тонеш,
Щоб і нащадки наші дужі
Із джерела, що дав Антонич,
Пили, мов спраглі із калюжі.
ПРОЦВІТАЛІЯ
Не кляну я долю
незрадливу,
бережу надію лиш одну:
що на рідній
українській ниві
упаду зерном у
борозну.
(Петро Перебийніс, із
книжки
«Дар вітчизни»)
Я краще проросту на
спільнім полі
для інших невтоленних
колоском.
(Леонід Горлач, із
книжки
«Вибір пам’яті»)
Думку із поезії я виніс
(Хто ж Героя Праці дасть за те?):
Де впаде у землю Перебийніс,
Там колоссям Горлач проросте.