АНАТОЛІЮ ПОГРІБНОМУ
Я вночі тепер біжу по сало —
Почуття виснажують умить:
Ви ж мене в Тичину закохали,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Що мені з дружиною робить?!
КОЛИСКОВА ДЛЯ ІБТ
… не згадаю твоїх ніг
… а які цицьки у тебе
не згадаю хоч убий
… потім ти мені підкажеш
як тебе сьогодні звуть
Ігор Бондар-Терещенко
І чого лиш не буває з ІБТ —
Забуває про оце він і оте…
Ні жінками,
ні Медведем не злякать,
Котрі можуть ручки-ніжки
відірвать.
Не згадає (от щасливий!) ні на
мить,
Що від нього у поеток там болить…
І не тільки у поеток… І не
там…
Знов замучено Адама і мадам —
Хоч убийте, він не скаже — де і
як:
Мило спить, мов
партизан-неандрусяк,
І Оксаночка Забужко уві сні
Все муркоче йому гендерні пісні.
НОСТАЛЬГІЙНЕ
Виходимо на вулицю.
Жінка без парасолі.
Але і я без кулемета.
Василь Слапчук
А ми сьогодні – мов Адам і Єва,
Шокуємо поетів і котів:
От не прикрила душу королева –
І я її стріляти розхотів…
ДУЖЕ ОПТИМІСТИЧНЕ
Я з пластиліну образ ваш ліплю
(Бо ліньки вийти глини накопати).
… Мені ж бо знов лишається
жадати:
Щоночі помираючи на вас,
Щоранку вам на радість оживати!
Олександр Стусенко
Мене переповняють почуття,
Та я не маю навіть пластиліну,
Тому і лусну.
Зараз. В цю хвилину… —
Отак уже й вмираю півжиття
Для Вас. А Ви п’єте собі чайок
Чи кров мою,
розведену віршами…
Це не любов, коли прекрасній дамі
Не хочеться натиснуть на курок.
І Ви б натисли. До нестями.
Рвучко.
Щоб вже не
потривожив супостат…
Та боїтеся більшого в стократ:
А що, коли не схибить Ваша ручка?!
КЛЯТВА
дозвольте покохати і вас і вас і вас
я — ваш від капелюха до самих
підошов
Петро Коробчук
Я без капелюха — не Ван Дам,
А тому у траурі, мадам:
В нього закохалася по вуха
Та маленька,
з крильцями, падлюка…
Як же Вас голубити, мадам,
Коли я й руки Вам не подам:
Став мій пальчик, наче огірок —
Закохався в нього молоток…
Я, мадам, стерпів би двісті мук,
Та сідниці визирають з брюк:
Їм, сідницям, наробив морок
Еротично вигнутий гвіздок…
Навіть мій єдиний… постраждав —
Я невдало кактус обійняв!
Тож клянусь: увесь віддався б Вам,
Та вже нічого віддать, мадам…
ПІСНЯ ДОСВІДЧЕНОГО ФРОНТОВИКА
Ласую в стільникові словника…
Ігор Калинець
Коли у нас із музою війна
І кулеметна арія луна,
І можна залишитись без вечері, —
Харчуюсь тим, що бачу на папері.
Жую делікатеси Калинця,
У Григоріва спробую винця,
Смакуючи млинцями Воробйова.
А потім вирушаю вже на лови
Якоїсь апетитної на «-нко»…
Та треба ще ж поласувати медком:
Немов ведмідь, залізти в щільники
Поцуплених у Штоня словників…
І хай які попереду бої,
Неначе українські солов’ї,
Ми виживем серед квартирних площ.
Хоч я завжди за мир: за мир і
борщ!
НІЧОГО НЕ СТАЛОСЯ!!!
А може, це лиш зміни на погоду?
Та щось не так. Що? Поясни мені.
Поліна Михайлюк. Щось сталося.
Мій ніс
у нічній мансарді,
мабуть, розгледіла
самотня зірка, —
інакше чому ж вона
потрапила до філіжанки
з цією кавою?
Я зрадів,
мов гоноровита відьмочка,
підсолодив
мою чорну каву
з розплющеним оком
молоденької зірки
і випив одним бажанням —
як маленьке море.
Чекав, доки мансарда
стала білою,
мов кістка кентавра, —
НІЧОГО НЕ СТАЛОСЯ!!!
Може, слід було
не додавати цукру?!
СОН ПОЕТА КО
Купецькі обози із гре у варя
… ув Україні поспільство киря
… свято для кожного
для шахтаря
для
кобзаря
і
лопаря
мовчки мороз позирає у вікна
янгол залізний з лицем упиря
Олександр Корж
Ішов Андрухович із гре у варя,
Аж бачить — в АУПі поспільство
киря:
За день кобзаря і за день шахтаря,
За янгола Юру з лицем упиря.
Ніколи не сплять Бу-Ба-Бу й СБУ,
Мене бережуть, наче кролик траву,
Літає Забужко — на чому? Забув…
А я собі бачу кобилу рябу.
Гуляю, як західний вітер, Махном,
Комусь ІБТ підмішаю в вино.
І гріх не прокинутись в нашій
Укра… –
Кобилі рябій відпочити пора.
ПРО ЕММУ
АНДІЄВСЬКУ, ОЧЕРЕТ
І ДИСКРИМІНАЦІЮ
тихо росте душа,
мов ламкий очерет.
Сергій Жадан
Шлю у ООН печальні телеграми —
Розповідаю пристрасно про те,
Що в Україні у поета драма —
Душа ні на міліметр не росте.
Вагу не набирає, як корова,
Хоч Кордуна й
Пашковського вжива:
Вона була два грами на Покрову,
Сьогодні переважив — знову два…
А в Емми у Німеччині — чотири,
Та ще й тендітна, наче очерет…
Не пишеться — немов об’ївся сиру:
Отак у чомусь і сидить поет!
м.Чернігів