Невласне кажучи

350

ЧИЖИКО-ПИЖИК

Той, хто дивиться пильненько,

Що б іще сказати зміг?

Де горілка, там Стусенко,

Де Стусенко, там і сміх.

 

НЕРОБОЧА СИЛА

Випив, закусив… Життя чудове!

Але думка блиснула мені:

Всі під Богом ходимо, панове…

Лиш не заважали б нам пані!

 

БЕЗСМЕРТЯ

Хай звучить ця істина не всує,

Кожен її змалечку хай зна:

Не мина, хто людям хліб дарує,

А мина – хто тільки намина.

 

НЕДОТРУП

Обминувши сто хвороб,

На сто першій він попався:

Підчепив якийсь мікроб

І до лікаря попхався.

І життя його – хоч вий,

Хоч і жить немає сили:

Мав сердега біль тупий,

То в лікарні – загострили.

 

НАДІЯ – НЕ ДІЯ

Ми з нею сиділи на ліжку.

Підручники, кава, рулет…

Я бачив не книжку, а ніжку,

Та… зубримо клятий предмет!

Займались тією фіґнею,

Години чотири спливло.

Сиділи на ліжку із нею –

Й до ліжка, на жаль, не дійшло.

 

ВАРТО ДОСЛУХАТИСЬ

Не стану більше слухати когось –

Щаслива, що любити довелось…

 

(Надія Гаврилюк, із книжки

«Еверест любові»)

 

Не слід нікого в тім’я віршем
бити,

Як доленька судила вам любити.

А варто нарікать, коли когось

Вам у житті любити ДОВЕЛОСЬ.

 

ЖИТНІЙ ГЛЮК

На ниві поезії – видимий глюк.

Мабуть, напишу фейлетончика:

«Посіяла жито» Ніна Гнатюк,

А «Шумлять
жита» – у В.Бровченка.

 

НА ШЛЮБНОМУ ОДРІ

Відболіли крила, відслужили…

Видно, я кричав у тому сні,

Бо прокинувсь, а рука дружини

Гладила голівоньку мені.

 

(Володимир Бровченко, із книжки

«Повернення з літа»)

 

Думав, відслужила мені жила

І кохання буде лиш у сні…

Але раз прокинувсь, бо дружина

Гладила голівоньку мені.

Я літав на крилах тої ночі,

Побував аж двічі у раю,

Адже ніжні пальчики жіночі

Підняли голівоньку мою!

 

СЕРЦЕГРИЗ

Життя з цим типом видається

вічним герцем.

Такий вже, видно, вдався чоловік.

У нього
дивний дар: він весь свій вік

Жере серця і
пише лірику про серце.

 

НЕВЛАСНЕ КАЖУЧИ

Мудрішаю і надягаю маску

Примирливу святої простоти…

……………………………………

Але за що мене живу розп’ято?!

 

(Людмила Скирда, з книжки

«Дні і ночі»)

 

О простота, хоч мудрості й багато.

Та я б цю маску все-таки зірвав.

Чому, пита, живу її розп’ято?

Бо хто б це,
люди, мертвих розпинав?

 

РОЗДУМ ПІСЛЯ АКТУ

Прочинили вікна в теплий вечір.

Я її обняв за голі плечі.

– Як чарівно пахне матіола! –

Мовила зворушено любаска.

«Матіола… Ти тут поруч гола…

Але краще пахне все ж ковбаска».

 

ВІЛЬНОМУ ВОЛЯ, або ГІМН ЗАРОБІТЧАНИНА

Єще польска нє зґінєла,

І слава, і воля.

Запануєм і ми, браття:

Дойчлянд юбер аллєс!

 

ВІКОВІ ЗМІНИ

Прощає хай мені

Моя бабуся,

Що я сварився

З нею день при дні

За те, щоб прийняла

З стіни Ісуса,

І райський сад,

Пекельнії вогні…

Та все ж стара

Завжди сідала їсти…

…………………………

Разом із внуком,

Внуком-атеїстом,

Що проти неба,

Проти бога,

Проти!

 

(Володимир Бровченко, із книжки

«Шумлять жита»)

 

Все переплелось, земне й небесне.

Скоро дочитаюсь до Христа…

 

(Володимир Бровченко, із книжки

«Завтра прийду»)

 

Був я проти Бога, зізнаюся,

Бо епоха ще була не та.

А тепер… Хай тішиться бабуся:

Я вже дописався до Христа.

Всі тоді були ми атеїсти,

Бо хотіли добре пити-їсти.

 

СМІХОТИ

Ти мене вів через поле і
все цілував…

 

(Наталка Поклад, із книжки

«Всього-на-всього життя»)

 

Я реготала, а
ти мене знай дивував.

Я реготала,
та знала: не ти моя доля.

Ти мене вів
через поле і все цілував.

Все, що
траплялось тобі на шляху

серед поля…

 

ТРАХУЛЬТЕТ

Очима ти сказав мені: люблю.

Я в пазусі гойднула терезами.

А потім розійшлись ми без жалю,

Бо це лиш залік, це ще не екзамен.

 

БЕЗ (НІЖНИХ) СЛІВ

Найніжніші слова не
годиться кричати,

все одно підімнуть
знахабнілі вітри.

Але вийдеш і ти вечори
зустрічати,

не чужі вечори, не чужі
вечори.

 

(Петро Скунць, із книжки

«Сейсмічна зона»)

 

Найніжніші
слова не годиться кричати:

все одно
пародист їх підніме на сміх.

Але вийде
надвечір і він погуляти…

І візьме по
зубах не чужих, не чужих.

 

2 (ДВІ) ПРОСТІ ПОТРЕБИ

Є в людини дві прості потреби –

В радості вона чи у біді:

Має ж хтось дивитися на тебе,

Має щось кричати у тобі.

 

(Олег Здорик, із книжки

«Світла молекула»)

 

Є у жінки дві прості потреби,

В радості вона чи у журбі:

Має ж хтось залазити на тебе,

Має хтось ширяти у тобі!

 

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!