Брехи

85

Зібралася вся Спілка письменників з приводу поховання
Корнійчука.

– Пропонуємо вшанувати пам’ять хвилиною мовчання.

– Багато! – кричить із зали Лукаш.

 

У Солженіцина світова громадськість весь час допитувалася:

– Ви єврей?

– З чого б це?

– Адже у вас же по-батькові – Ісакович.

– Ну, тоді Ісакіївський собор – синагога!

 

На першому творчому вечорі Воробйова у Спілці письменників
так його піднесли, що Коротич навіть сказав:

– Що у нього в рядку – мені б вистачило на поему!

Раптом підводиться україно-радянський соловей і тиче пальцем
у Воробйова:

– Він плагіатор, він украв із моїх віршів слово!

Зала отетеріла:

– Яке ж слово?..

– Слово «сонце»!

 

Мали ми великого Бажана купити Бичка на М’ястківського.
Підкотили Вознюка, запрягли Кобилянську, у пристяжку Воронька й Чалого.

Найняли Кучера, той взяв Тичину і погнав по Большаку через
Загребельного аж у Кримського.

Дивимось, а через Тена Вишня звисає, «Стороннім у сад
Нехода» – написано. Та й з-під воріт Собко як гавкне, Воронько Збанацькається,
став геть Мокрієв, рвонув просто на Дубова, Колесник тріснув і ми носами в
Земляка, мало не поламали собі всі Костенко.

Кричимо на Кучера:

– Ти що, не бачиш Дорошка? Ах ти ж Смолич! Все Шпорта… Де
тепер шукати Стельмаха?..

Та його в Ушакова!

– Ах ти ж Козланюк!

Та за Чупринку – Драч! Драч! Почався Бойко. А той нас по
Шияну Ковінькою, та в Бровченка, та став такий Хижняк й дуже Шумило.

То ми його по Голованівському Гуцал! Гуцал! Дали таки Лупія.
Що йому з Носенка тільки Кац, Кац, Кацнельсон… І став він Підпалий та
Білецький-Білецький, що аж Забіла, Плачинда, мало не Серман, утік, Ющенка не
сьорбнувши.

Отака трапилася Нагнибіда.

 

Якось видатний орденоносний поет завітав у гості до меншого
за рангом літератора з валізою питва й закуски.

Правда, мав він таємну мету – в господаря була надто
приваблива дружина. Отож орденоносець хитро підпоїв чоловіка, доки той не упав
і заснув.

І раптом прокидається од якихось непевних звуків, продирає
очі й бачить, як гість на ліжку порає його дружину. Підскочив чоловік, взяв у
сінях сокиру й почав рубати.

Кого? Дружину? Орденоносця?

Ні, новенькі чоботи видатного поета. Чому, власне, чоботи?
Бо вони новісінькі, лискучі такі.

Рубає й плаче, рубає й плаче…

І що – поет припинив? Аж ніяк, порає далі й пильно дивиться,
як законний чоловік рубає й плаче.

 

Дружина відомого своїм прізвищем літератора Кокобзюхи
скаржиться подрузі:

– Уявляєш, я попросила в мого чоловіка 20 баксів на салон
краси, а він, гад, подивився на мене отак уважно, примруживши око, – і дав 200!

 

Микола Лукаш все життя збирав рідкісні слова, їх було 40
тисяч, не зафіксованих жодним словником, зберігалися усі в картотеці.

Одного разу він відчинив шухлядку на літеру «Є», й побачив
там мишу, яка гризла карточку.

– Як? – обурився Лукаш. – «Миша» – на літері «Є»?!

 

На зборах НСПУ письменник С. знову повертається до зали
засідань. Підійшовши скраю до ряду, питає:

– Пробачте, будь-ласка, це я вам наступив на ногу, коли йшов
в туалет?

  – Так.

– Спасибі. Значить це таки той ряд, де моє місце.

 

Один партійний літератор, плагіатор М.М., відомий донощик,
вирішив спровокувати Миколу Лукаша на Паску.

– Христос воскрес! – привітався він.

– Слава КПРС! – не зморгнув оком той.

 

Зібрав і записав Богдан ЖОЛДАК

Детальніше в www.bookland.net

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!