Брехи

Скрипникові весь час надходили тривожні сигнали, що критик
Адельгейм і дитяча письменниця Забіла регулярно марширують голяка Харковом в
колонах товариства «Геть сором!»

– Ну, з Адельгеймом і так все ясно, – збентежився партійний
керівник, – але Забіла – знатного ж дворянського роду!!

 

***

До Косіора телефонує функціонер і доповідає:

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

– Києвом до центру марширують колони голих демонстрантів
товариства «Геть сором». Будуть вказівки?

– А які прапори вони несуть?

– Червоні…

– А вожді на прапорах – голі чи одягнуті?

– Одягнуті…

– Нехай марширують.

 

***

Приходить під ранок відомий поет Н. додому.

– Ну, кажи, де ти був?

– Та з поетом Х. в шахи грали.

– Ну, і хто кого?

– Та ніхто нікого, кажу – в шахи грали.

 

***

Коли розстрілювали великого гумориста Чечв’янського (рідного
брата Остапа Вишні), він раптом запитав у чекістів:

– А у вашому морзі холодно?

– Холодно. А чому ти питаєш?

– Боюся застудитися.

 

***

Чечв’янський в сталінські часи написав гумореску з дивною
назвою-абревіатурою ВОША – (Всеукраїнське Об’єднання Шпиків Активістів). І
журнал «Перець»… опублікував його!

 

***

Біля письменницького будинку на дверях почепили нову
табличку:

«Виводити собак суворо заборонено!»

Микола Лукаш прочитав і почав бідкатися про свого сусіду,
поета, радянського солов’я:

– Як же він тепер?

 

***

Дехто вважає, що Микола Лукаш стояв осторонь політичних
проблем.

Це не так:

Як ходила я до Мао,

Мені й горя було мало.

Як пішла до Цеденбала –

То вже ледве шкандибала…

 

 

***

Верховода Спілки художників розповідає колезі:

– Був оце з дружиною ув Парижі, мало їй «Монну Лізу» не
купив.

– Грошей не вистачило?

– Ні, просто дружині розкраска не понравилась.

***

Якось К. Д. після добрячого возлітія на ранок телефонує до
дружини:

– Привіт, люба.

– «Люба», «люба», ти краще скажи, де ти був?

– На космічних тренуваннях. Мене запускають. Лечу на Місяць.

Перелякана дружина біжить до керівництва Спілки
письменників:

– Категорично заявляю вам, що мій чоловік нікуди не
полетить!

А там саме готувалася велика письменницька делегація на
декаду в Москву.

– Гаразд, – відповідають їй, – не полетить, ми його поїздом
повезем.

– Навіщо ви мене дурите? Думаєте, я не знаю, що на Місяць
поїзди не ходять?!

 

***

Виходить на сцену театру Богдан Баняк грати роль, але чомусь
у геть зім’ятих брюках.

Начальство його лає:

– Як таке могло статися?

– Увімкнув я телевізора, а там Пуцькін. Увімкнув я радіо, а
там теж Пуцькін. То вмикати праса — я вже побоявся…

 

***

Ейзенштейн у своєму «Панцернику Потьомкіну» на початку
знакомитого епізоду зі сходами ніяк не міг зняти переляк на обличчі актриси.

Він, естет, гіперінтелектуал, чого тільки не застосовував, і
систему Станіславського, і систему Михайла Чехова, і Мейєрхольда, і Кубаса – не
виходить нічого.

Нарешті його осіяло:

– Камера! – вкотре наказав він.

І рвучко скинув з себе штани з трусами.

Актриса витріщила очі.

– Знято! – скомандував геніальний режисер.

 

***

В Ірпінському будинку творчості навесні письменники мали
таку моду – до берез кожен ставив свою баночку і вранці похмелялися соком.

І от помітили, що хтось ще раніше встає і краде напій…

Тоді письменники згуртувалися, встали ще раніше, і напісяли
в усі посудинки.

Тільки завершили – аж бачать, суне з бідончиком радянський
соловей, поет, чемпіон з кількості виданих книжок – і зливає собі геть усе.

На сніданку в їдальні Ярослав Шпорта починає перед гуртом:

– Оце прочитав наукову статтю у газеті, що з цієї пори
березовий сік буде солоний…

– Солоний? Гіркий! – підскочив на ноги на превелику їхню
втіху відомий поет.

 

***

В Спілці був вечір поезії початкуючої Зебашти, головував
Малинко, надто хвалив її.

А потім, вийшовши в коридор покурити, бовкнув колегам:

– Господи, якби ж вона писала так гарно, як вона сама!

А вона дуже випадково почула крізь двері, та в сльози, та
ніяк не заспокоїться.

Довелося Малинкові одружитися.

 

***

Часто Микола Лукаш просто не міг утриматися, аби не скласти
вірша московською мовою:

Всє хахли–та адінакі –

Вори да ізмєннікі.

Раньше шлі у гайдамакі,

А тєпєрь – в пісьмєннікі!