Скрипникові весь час надходили тривожні сигнали, що критик
Адельгейм і дитяча письменниця Забіла регулярно марширують голяка Харковом в
колонах товариства «Геть сором!»
– Ну, з Адельгеймом і так все ясно, – збентежився партійний
керівник, – але Забіла – знатного ж дворянського роду!!
***
До Косіора телефонує функціонер і доповідає:
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
– Києвом до центру марширують колони голих демонстрантів
товариства «Геть сором». Будуть вказівки?
– А які прапори вони несуть?
– Червоні…
– А вожді на прапорах – голі чи одягнуті?
– Одягнуті…
– Нехай марширують.
***
Приходить під ранок відомий поет Н. додому.
– Ну, кажи, де ти був?
– Та з поетом Х. в шахи грали.
– Ну, і хто кого?
– Та ніхто нікого, кажу – в шахи грали.
***
Коли розстрілювали великого гумориста Чечв’янського (рідного
брата Остапа Вишні), він раптом запитав у чекістів:
– А у вашому морзі холодно?
– Холодно. А чому ти питаєш?
– Боюся застудитися.
***
Чечв’янський в сталінські часи написав гумореску з дивною
назвою-абревіатурою ВОША – (Всеукраїнське Об’єднання Шпиків Активістів). І
журнал «Перець»… опублікував його!
***
Біля письменницького будинку на дверях почепили нову
табличку:
«Виводити собак суворо заборонено!»
Микола Лукаш прочитав і почав бідкатися про свого сусіду,
поета, радянського солов’я:
– Як же він тепер?
***
Дехто вважає, що Микола Лукаш стояв осторонь політичних
проблем.
Це не так:
Як ходила я до Мао,
Мені й горя було мало.
Як пішла до Цеденбала –
То вже ледве шкандибала…
***
Верховода Спілки художників розповідає колезі:
– Був оце з дружиною ув Парижі, мало їй «Монну Лізу» не
купив.
– Грошей не вистачило?
– Ні, просто дружині розкраска не понравилась.
***
Якось К. Д. після добрячого возлітія на ранок телефонує до
дружини:
– Привіт, люба.
– «Люба», «люба», ти краще скажи, де ти був?
– На космічних тренуваннях. Мене запускають. Лечу на Місяць.
Перелякана дружина біжить до керівництва Спілки
письменників:
– Категорично заявляю вам, що мій чоловік нікуди не
полетить!
А там саме готувалася велика письменницька делегація на
декаду в Москву.
– Гаразд, – відповідають їй, – не полетить, ми його поїздом
повезем.
– Навіщо ви мене дурите? Думаєте, я не знаю, що на Місяць
поїзди не ходять?!
***
Виходить на сцену театру Богдан Баняк грати роль, але чомусь
у геть зім’ятих брюках.
Начальство його лає:
– Як таке могло статися?
– Увімкнув я телевізора, а там Пуцькін. Увімкнув я радіо, а
там теж Пуцькін. То вмикати праса — я вже побоявся…
***
Ейзенштейн у своєму «Панцернику Потьомкіну» на початку
знакомитого епізоду зі сходами ніяк не міг зняти переляк на обличчі актриси.
Він, естет, гіперінтелектуал, чого тільки не застосовував, і
систему Станіславського, і систему Михайла Чехова, і Мейєрхольда, і Кубаса – не
виходить нічого.
Нарешті його осіяло:
– Камера! – вкотре наказав він.
І рвучко скинув з себе штани з трусами.
Актриса витріщила очі.
– Знято! – скомандував геніальний режисер.
***
В Ірпінському будинку творчості навесні письменники мали
таку моду – до берез кожен ставив свою баночку і вранці похмелялися соком.
І от помітили, що хтось ще раніше встає і краде напій…
Тоді письменники згуртувалися, встали ще раніше, і напісяли
в усі посудинки.
Тільки завершили – аж бачать, суне з бідончиком радянський
соловей, поет, чемпіон з кількості виданих книжок – і зливає собі геть усе.
На сніданку в їдальні Ярослав Шпорта починає перед гуртом:
– Оце прочитав наукову статтю у газеті, що з цієї пори
березовий сік буде солоний…
– Солоний? Гіркий! – підскочив на ноги на превелику їхню
втіху відомий поет.
***
В Спілці був вечір поезії початкуючої Зебашти, головував
Малинко, надто хвалив її.
А потім, вийшовши в коридор покурити, бовкнув колегам:
– Господи, якби ж вона писала так гарно, як вона сама!
А вона дуже випадково почула крізь двері, та в сльози, та
ніяк не заспокоїться.
Довелося Малинкові одружитися.
***
Часто Микола Лукаш просто не міг утриматися, аби не скласти
вірша московською мовою:
Всє хахли–та адінакі –
Вори да ізмєннікі.
Раньше шлі у гайдамакі,
А тєпєрь – в пісьмєннікі!