Брехи

183

Анекдоти, легенди, та легендарні анекдоти про митців, а ще пародії

КОЛИСЬ київські купці збудували собі клуб. Бо вони на біду
були дуже культурні й освічені, не те, що теперішні, які ніколи не вкладуть
кошти в щось хоч трохи культурне. Якщо це, звісно, не стриптиз-бар. А тодішні
вирішили створити такий заклад, де могли б зустрітися знакомиті торгівці й
відпочити, нарешті, од бізнесу, послухати живу класичну музику, а не Саллу
Пузачову. Саме тому, позаяк купці на той час були надто інтелігентні, вони
потурбувалися, аби акустика в залі була на належному рівні.

За радянських часів видатні зав¬госпи од культури помітили
нарешті там непорядок – під сценою купи керамічних горшків та глечиків. Ганьба!

Це викликало справжній переляк в тодішньому Міністерстві
культури. Вдавшися до реконструкції, чи ремонту, наказово той «мотлох» негайно
викинули!

Ніхто з чиновників й гадки не мав, що то був керамічний
акустичний демпфер, призначений і налаштований так, аби покращити якість звуку.

Після того акустика значно погіршилася. Однак не настільки,
аби його за це зруйнувати. От як дбали про культуру на Україні!

Бо музиканти змушені були грати ще краще, аби не помітні
були вади акустики, і, щоб цього не сталося, щоб не зростала майстерність
музик, все це наказано пустити під бульдозер.

Однак інтелігенція, нарешті, збунтувалася й здійняла галас
на цілий світ. Супротив був страшний. Навіть до преси перепало кілька
публікацій з цього приводу.

Тому філармонію закривали нібито на перебудову, але тут як
бальзам на перенапружені нерви усіх українців відбулася горбачовська
перебудова, і несподіване, несанкціоноване здобуття незалежності України
захистило не лише її саму од знищення, а й її філармонію. В новому
реконструйованому вигляді вона знову радує усіх вболівальників високих музичних
матерій.

 

А ВИДАТНИЙ вітчизняний естет не на жарт колись переймався
ленініаною, розкопав чимало невідомих фактів. Наприклад:

– Ленін не був вихрещеним євреєм…

– А ким же тоді?

– Він був вихрещеним калмиком!

 

ЦЯ ІСТОРІЯ про Члєніна трапилася з нині відомим поетом і
кінорежисером режисером Славком Чернілевським, бо його тоді вигнали з
університету. На військовій кафедрі наказали поголити вуса, а він відмовився.
Роботу в Києві без прописки він міг отримати лише підсобним робітником і
влаштувався ним у заклад з блюзнірською назвою: «Театр російський імені
Українки». (Хто не вірить, нехай піде собі й подивиться, він там ще й досі
такий стоїть). А в тому театрі була підсобка для робітників, з телевізором (!),
де можна було не лише кірнуть, а й переночувати, що є дуже важливою обставиною
для бездомного генія.

І от на біду саме тоді скоїлося 100-ліття Члєніна, і театр
поставив помпезну епопезу на його честь.

А треба сказати, режисура напружилась і зфантазувала: у
фіналі, коли вождь виїздить на кін, стоячи на броньовику, застосували новацію:
на линви за декорацією почепили мішечки з піском, а по цей бік через блоки
причепили багацько гасел типу: «Землю селянам!», «Мир народам!» тощо.

І щоб несподівано стрічки з гаслами за допомогою тягарців
рвучко злітають в повітря, викликаючи апофеоз.

От собі спектакль йде, суворовці в залі сплять вже третю
дію, вождя виконує особисто парторг театру, народний артист СРСР.

А треба сказати, що в нього була надзвичайно цупка чорна
чуприна, і гримери натягували на неї гумову шапочку, малювали лисину, і так
випускали на сцену.

От він їде на броньовику і вже урочисто здіймає угору
правицю, а це був знак для підсобних робітників, щоби звільняли гасла.

І на лихо, одне таке хтось почепив навпаки – линву з гаслом
за сцену назад, а тягарець – поперед неї. Не встиг Ленін проголосити й першої
фрази, як сюди на мотузці летить мішечок, влучає йому в потилицю і збиває з
бронемашини…

Яка ж радість була в залі, всі прокинулись і стоячи
аплодують! Бо з хмари пилюки на авансцену вилітає Члєнін, лише вже чубатий і,
падаючи, кричить:

– Ой, бля!

На відкритих партійних зборах було постановлено, що вигукнув
він таки «Опля!», як і личить кожному Народному артисту, який намагається
зберегти рівновагу, рятуючи честь театру.

А от хто почепив диверсійно мішок з піском – не виявили,
підсобні робітники виявились упертими і не кололись.

Тоді їх усіх звільнили гуртом, телевізор реквізували,
підсобку ліквідували, і знову Славко Чернілевський здобув статус бездомного
поета.

 

 

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!