Анекдоти, легенди та легендарні анекдоти про митців, а ще пародії
на них
…А БУВАЛО Й ТАКЕ, що якось напідпитку Яковченко ліг на
лавочку перепочити. А якісь дамочки побачили й почали шпетити:
– Ось погляньте, люди, оце такий заслужений артист!
Той розтулив одне око:
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
– Мєжду прочим, балотіруюсь на народного!
…НАЙДИВОВИЖНІШОЮ з витівок була подвійна смерть Яковченка,
бо вона мстилася йому, хто привселюдно позбиткувався з неї.
Про першу ми вже розповіли, а друга історія його “смерті“
пов’язана з кіностудією імені Довженка. (А треба сказати, що там — найбільший у
світі павільйон, а також інфрачервоний екран для комбінованих знімань.
Пригадаймо москальську стрічку “Екіпаж“, де всі трюки знімалися саме тут. Або
нашу “Повернення з орбіти“, нагороджену Гран-прі на всесвітньому фестивалі
фантастичного кіно в Парижі).
Однак наша студія мала ще одну все¬світню особливість. Вона
кров з носа мала виконати план.
Це було під самісінький Новий рік, і знімальна група, де
працював Яковченко, змушена взяти додаткову зміну, аби не зірвати запланований
метраж.
Отак, одпрацювавши їх дві і перехиливши чарчину перед Новим
роком, змучений організм Яковченка відмовив.
Вийшовши з кіностудії, він став на зупинці трамваю № 23,
який, на біду, котився просто під парканом студії. Стомлений митець похилився й
ліг на рейки перепочити.
А вражий сніжок не перепочивав, а трохи припорошив його,
отож водій трамваю, який з кондукторкою також, звісна річ, вже відзначили
свято, не збагнули, хто перед ними лежить на колії й не встигли як слід
загальмувати, отже трохи протягнули бампером людину на рейках.
Злякавшись, викликали “швидку“, яка також уже добряче
відзначила.
Мекнута бригада помацала пульс, і вирішили, позаяк він також
холодний, то він уже й неживий. Отож вирішила, що пацієнт також, бо, логічно,
холодний.
– Отямився я од лютого холоду, – згадує актор. – Глядь, а
поруч зі мною лежить товариш і також синій, і також із номерком на нозі.
Повертаюся в інший бік, а поруч лежить вже не мужчина, а гола жінка і також
синя од нелюдського холода, і також нумерована.
Що це за баня? — думаю. — Ну, шо холодна, то Бог з нею, у нас в банях
частенько опалення не подають, – однак хто позволив в їй мужчинам голо оддихать
із женщинами?
Однак баня мала два шереги нар, на яких лежали такі само
холодні, сині, з бірочками на нозі, люди. Я не збагну, куди я потрапив.
Що це за спектакль, що це за декорація? Хто такі холодні
п’єси пише?
Вийшов я в прохід, де
по нарах нєжилося ще багато таких купальщиків, коли дивлюся: в підсобці
стражники грають у доміно.
— Стражники, скажіть: а де тут вихід?
Стражники опрокинули доміно й дременули з ввєрєного поста.
Тоді я збагнув, що потрапив не до лазні.
…Тим часом театр імені Франка готувався до похорону свого
улюбленця. У фойє було виставлено чималого портрета, обтягнутого чорним крепом,
обкладеного траурно жалобними квітами, вінками.
Актори, прийшовши на роботу, никли з горя, забачивши таку
тяжку втрату, завмерли непорушно перед тією страшною новиною, плакали, не ладні
зрушити з місця.
Коли раптом ззаду рипнули двері, з проходу почули знайомий
такий же рипучий голос свого улюбленця:
– От, гад профком! Чорного крепа пожалів, сука!
Театр очманіло розбігся і великий майстер кону лишився
наодинці зі своїм жалобним портретом.
А ФРАЗА недаремно була закинута на адресу нелюбого профкому,
який часто влаштовував загальні збори.
А зборів, слід сказати, Яковченко не любив, бо там його весь
час “пробирали“ за зловживання алкоголізмом.
Отак було профорг кричить на актора:
— Ну скільки, скільки ж ви можете пить?
— Стільки, синку, що ти не перепливеш, — була відповідь.
І ОТ САМЕ ЧЕРЕЗ ЦЮ ОСОБЛИВІСТЬ великому актору два роки
лікували печінку, бо він весь час нарікав на нутряний біль.
Це уславлений лікар Стражеско лікував його два роки, доки
нещасний не помер. Розтин показав, що від банального апендициту.
Й печінка була в нього молоденька й рожевенька, як у
сімнадцятилітнього юнака.
Отож смерть актора була також несанкціонованою, абсолютно
безпідставною. Тобто відігралася, кощава, за отой жарт із козою…
Дивовижним доказом ще є й те, що й медичне світило, яке
лікувало актора, скоро померло від діагнозу печінки, хоча в нього теж був такий
само апендицит.
От тобі й наука.
Сидить він тепер бронзовий, на такій же лавочці, з бронзовим
Фанфанею, вірним песиком-побратимом; і, усміхаючись, споглядає улюбленого
театра, улюбленого фонтана. Звідкіля бризкає свята підземна водичка.
Під яким вже ніхто нікого не хрестить гострим мечем на святе
акторство…
ОДИН ЗНАНИЙ культуролог був прихованим марксистом, однак
соромився, і перед друзями казав, що він – марксолог.
– Марксоложець, – додавав Гелій Снєгірьов.
ЦИБУЛИМИР запросив якось Андрухевича на нову виставу в
«Браму».
– На жаль, я вже не можу, – відповів той, – зараз лечу в
Стокгольм отримувати Нобельську премію.
– От чорт, жаль, що я тебе вчора не попередив.
ПИСЬМЕННИК ДРАЗД весь час був у правлінні Спілки
письменників на другій позиції й дуже довгий час хотів очолити заклад, що йому
в спину шепотіли:
– Дразди правлєнія!
ВАЛЕРІЙ ШЕВЧУК завжди ретельно досліджував старовину й
несподівано надибав там прецікавий факт:
– А чи знаєте Ви, – запитав він у Миколи Лукаша, – що Ленін
назву газети «Правда» украв у Івана Франка, який набагато раніше видавав її?
– Нічого дивного, – відповів той, – Ленін не гребував нічим,
аби спаплюжити наші національні здобутки!
Детальніше: www.bookland.net