Брехи

300

Апокрифи та інше 

анекдоти, легенди та легендарні
анекдоти про митців, а ще пародії на них

 

Брондуков одержав 1970 року головний приз на
фестивалі, і тут же його обсіли журналісти та репортери:

– А кого ви мрієте тепер зіграти?

– Як кого? Леніна!

Всі переполошилися, адже це був рік столітнього ювілею
вождя. Але великий актор вмить їх «заспокоїв»:

– Не хвилюйтеся – не в кіно і не в театрі. У цирку!

 

 

А в
театральному інституті студенти страждали найбільше. Од голоду, звісна
річ. Із  розповідей  Віктора Степаненка, однокурсника  Борислава 
Брондукова. Одного разу в пошуках їжі за кулісами навчального театру
було знайдено такий сухий батон, що надломити чи надкусити його було ніяк. Аж
доки студенти, надгризши, не збагнули, що він бутафорний, із пап’є-маше, й
почали його випльовувати.

Студенти зібрали усі можливі копійки
й відрядили одного розумника через дорогу купити на базарі хлібину. Перебігаючи
не там Хрещатика, він був одразу оштрафований міліціонером. Точнісінько на
зібрану суму.

– От я його, цього гада, по голові цим батоном і вдарю, –
сказав раптом Броніслав Брондуков про правоохоронця.

Ніхто не повірив, хоча всі знали, що він був майстер на
витівки.

…Підійшовши до міліціонера ззаду, Брондуков вгатив його
батоном по голові з радісним вигуком:

– Миколо!

Той рвучко обернувся, але студент незворушно каже:

– О! Не Микола? А де ж Микола? Що, хіба Микола сьогодні
не чергує?

– Ні, не чергує, – потирав той тім’я.

 – Пробач, друже,
не сердься. Ось тобі за це батон.

Весь театральний інститут завмирав на вікнах од такої
витівки.

 

Це
трапилося у шинку, а власне, в борделі. Одного такого разу на
вулиці Ямській сиділи Купрін, Короленко, Горький та ще якийсь демократ.

– Палавой! – голосно покликав Купрін.

Однак той не з’явився. Розмова точилася далі, коли гукнув
Горький:

– Офіціант!

Знову аніякої реакції.

Тоді покликав Короленко:

– Челаек!

І той одразу з’явився.

– Чому ти раніше не приходив, а лише
тоді, коли тебе гукнули «челаек»? – запитав у нього Короленко.

– Патаму, – відповів офіціант, – шо
челаек – ето звучіт гордо!

Ніхто не звернув на цю репліку
уваги.

Лише Горький щось записував на
манжеті.

 

За Валерієм
Шевчуком:

Якось біля брами Збровського
зустрілися Мелентій  Бароковецький і
Транквіліон Ставропінійський, він сказав:

– Все йде, все минає…

– Так, – відповів той, – і рідкісна
птаха долетить до середини його.

 

Критик В.С.
дуже ганив письменника Б. за те, що той ніяк не вступає
до АУП.

– Лише після вас, – одбріхувався
щоразу той.

– Так я ж вже вступив.

– Лише після вас, як ви звідти
виступите.

 

Коли
червоні вдруге приєднали Західну Україну, то всюди збирали
примусові збори вітати нові порядки.

Отак зігнали до приміщення і
музикантів, а головою їхнім у Львові був Колеса.

Й змушений був починати засідання:

– Треба ж тепер якось жити й
працювати… Бо нас уже вдруге визволили і нема на те ніякої ради.

 

Юрій
Іллєнко:

– Я просто боявся Брондукова, бо він міг одкинути
будь-якого номера і в несподіваній ситуації. Якось зустрілися на вулиці, йдемо,
поважно розмовляємо про святе мистецтво і все гаразд. А тут назустріч суне
здоровенний дядько, сопе, несучи дві авоськи, повні яєць. Раптом Броня як
скорчить страшну пику, як гаркне:

– Кидай яйця!!!

Що той од несподіванки й кинув. А
Брондуков як чкурне вбік, тільки його й бачили.

А я що мав робити? Лише чкурнути в
інший бік!

 

Зібрав і записав Богдан Жолдак

Детальніше: www.bookland.net

 

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!