Апокрифи та інше
анекдоти, легенди та легендарні
анекдоти про митців, а ще пародії на них
Брондуков одержав 1970 року головний приз на
фестивалі, і тут же його обсіли журналісти та репортери:
– А кого ви мрієте тепер зіграти?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
– Як кого? Леніна!
Всі переполошилися, адже це був рік столітнього ювілею
вождя. Але великий актор вмить їх «заспокоїв»:
– Не хвилюйтеся – не в кіно і не в театрі. У цирку!
А в
театральному інституті студенти страждали найбільше. Од голоду, звісна
річ. Із розповідей Віктора Степаненка, однокурсника Борислава
Брондукова. Одного разу в пошуках їжі за кулісами навчального театру
було знайдено такий сухий батон, що надломити чи надкусити його було ніяк. Аж
доки студенти, надгризши, не збагнули, що він бутафорний, із пап’є-маше, й
почали його випльовувати.
Студенти зібрали усі можливі копійки
й відрядили одного розумника через дорогу купити на базарі хлібину. Перебігаючи
не там Хрещатика, він був одразу оштрафований міліціонером. Точнісінько на
зібрану суму.
– От я його, цього гада, по голові цим батоном і вдарю, –
сказав раптом Броніслав Брондуков про правоохоронця.
Ніхто не повірив, хоча всі знали, що він був майстер на
витівки.
…Підійшовши до міліціонера ззаду, Брондуков вгатив його
батоном по голові з радісним вигуком:
– Миколо!
Той рвучко обернувся, але студент незворушно каже:
– О! Не Микола? А де ж Микола? Що, хіба Микола сьогодні
не чергує?
– Ні, не чергує, – потирав той тім’я.
– Пробач, друже,
не сердься. Ось тобі за це батон.
Весь театральний інститут завмирав на вікнах од такої
витівки.
Це
трапилося у шинку, а власне, в борделі. Одного такого разу на
вулиці Ямській сиділи Купрін, Короленко, Горький та ще якийсь демократ.
– Палавой! – голосно покликав Купрін.
Однак той не з’явився. Розмова точилася далі, коли гукнув
Горький:
– Офіціант!
Знову аніякої реакції.
Тоді покликав Короленко:
– Челаек!
І той одразу з’явився.
– Чому ти раніше не приходив, а лише
тоді, коли тебе гукнули «челаек»? – запитав у нього Короленко.
– Патаму, – відповів офіціант, – шо
челаек – ето звучіт гордо!
Ніхто не звернув на цю репліку
уваги.
Лише Горький щось записував на
манжеті.
За Валерієм
Шевчуком:
Якось біля брами Збровського
зустрілися Мелентій Бароковецький і
Транквіліон Ставропінійський, він сказав:
– Все йде, все минає…
– Так, – відповів той, – і рідкісна
птаха долетить до середини його.
Критик В.С.
дуже ганив письменника Б. за те, що той ніяк не вступає
до АУП.
– Лише після вас, – одбріхувався
щоразу той.
– Так я ж вже вступив.
– Лише після вас, як ви звідти
виступите.
Коли
червоні вдруге приєднали Західну Україну, то всюди збирали
примусові збори вітати нові порядки.
Отак зігнали до приміщення і
музикантів, а головою їхнім у Львові був Колеса.
Й змушений був починати засідання:
– Треба ж тепер якось жити й
працювати… Бо нас уже вдруге визволили і нема на те ніякої ради.
Юрій
Іллєнко:
– Я просто боявся Брондукова, бо він міг одкинути
будь-якого номера і в несподіваній ситуації. Якось зустрілися на вулиці, йдемо,
поважно розмовляємо про святе мистецтво і все гаразд. А тут назустріч суне
здоровенний дядько, сопе, несучи дві авоськи, повні яєць. Раптом Броня як
скорчить страшну пику, як гаркне:
– Кидай яйця!!!
Що той од несподіванки й кинув. А
Брондуков як чкурне вбік, тільки його й бачили.
А я що мав робити? Лише чкурнути в
інший бік!
Зібрав і записав Богдан Жолдак
Детальніше: www.bookland.net