Анфаси профілів, анфасів профілі

184

З епіграмного запАсника

ДМИТРО ПАВЛИЧКО (1)
Талант – від Бога! Але пану Богу
догану за доганою він гне:
мовляв, навіщо спокушав мене
й каляв мою до святости дорогу?!

ДМИТРО ПАВЛИЧКО (2)
За всіх режимів, всіх епох
йому був панібратом Бог,
тож свої «Псалми покаянні»
він Богу тиче: «Кайся, Пане:
переді мною за моє
все те, що хитроплутне є,
чи не у всьому бездоганне!»

ДО ПАВЛИЧКОВОГО БОГА ЗАПИТАННЯ НАШЕ СТРОГЕ
Якщо Павличка Бог провокував
з колиски на гріхи та грішенята,
то, мо’, Павличків Бог є… провокатор?
Лжепокаянні ж псальми підказав.

ІВАН ДРАЧ І МИКОЛА ЖУЛИНСЬКИЙ
Драч дихав Леніним. Жулинський
від видиху Драча вдихнув,
і ледве ся не спотикнув
Жулинський, богатир волинський.

ЗАПИТ ШАНУВАЛЬНИКІВ ІВАНА ДРАЧА ГАЗЕТІ «СЕГОДНЯ»
Назвала класиком «Сегодня»!
Вкраїні – радість: наше вгору йде!
Але мовчить, мовчить газетка шкодня:
де в класика класичні твори?
Де?

БОРИС ОЛІЙНИК
На Трубежі, останнім рубежі,
він долара зустрів усеоружно
і вдарив бакса так усепотужно,
що хрускотів той, як черстві коржі.
Зраділа щасно рідная земля,
радіють московити: «О ля-ля!..», –
вікторію вітають (не «О бля!..»).

БОРИС ОЛІЙНИК І МИКОЛА ЛУКІВ
Вздовж Трубежа однак зелені луки,
і там «зелений» був би окопавсь,
але засадний полк полковник Луків
учасно кинув – і «зелений» вс…лавсь!

МИХАЙЛО СЛАБОШПИЦЬКИЙ БЕЗ БОРИСА ОЛІЙНИКА
Башкирцевої друг і Дровняка,
цей Слабошпицький – сила, ще й яка,
всіляка себто: творча і критична,
адміністра-меценат-юридична!
Є вищий сенс, що саме через нього
світ чує Дровняка глухонімого.
В’їзний і виїзний, і всюди вхож,
в телеекрані ж… як дніпровський йорж
в акваріумі, де манірні рибки
пливуть то задом наперед, то дибки.

МОВЧАННЯ МИКОЛИ РЯБЧУКА
Мовчання поетичне Рябчука,
промовисте його мовчання в прозі,
й його ж мовчання яко критика, –
уми стрясає, розуми морозить.
Невже… вона… політ-о-логі-я,
ця лярва при грошві, що, як полова
(в миру ж – мані-пулято-логі-я),
світ зав’язала генієві слова?!
Пак – не інак. Хоч самозваних – тьма,
которі теж політослідять кволо
в країні, де політиків чортма,
обклавшися дипломами трьома,
гарує абзольвентний політолог.

ОЛЕКСА РІЗНИКІВ-РІЗНИЧЕНКО
Гірлянди слів і сенсів сталактити
формуються в рядках, покрізь рядки,
й понад рядками. Жодні словники
не вмістять всіх їх, ним собі відкритих.
Собі – знайперш, відтак же і для нас:
донбасівець, він штольні мовознавчі
міняє лиш і тільки на Парнас,
та й то все рідше, речник словозначень.

АНАТОЛІЙ ГЛУЩАК
Як нерв оголений, тремтить його рядок
із-під пера; а згодом – б’є стилетом
у глухоту людську, в одеські темні Лети,
що й на Різдво їх не скував льодок.
В захланність душ гатить щодня Глущак –
учора так, і завтра тільки так.
Одначе у степах до нього черга:
Тетяни, Ждани, Віри і Оксани,
щось чувши про Надію, душу ранять:
«Мене з моїм візьмете до ковчега?»

ДМИТРО ПАВЛИЧКО (3)
«Чому в нас партій сто ще й п’ять?! –  
Дмитро Павличко, ридаючи, питавсь.
– Чом Рухів сім у нас?!»
Бо є для партій сто п’ять годівничок.
Є сім – для Рухів. О прекрасний час!

РОМАН ЛУБКІВСЬКИЙ
«Ходить дерево громове
і сміється воно, і плаче!» –
відкриття це його живе,
нині зроблене буде неначе.
Усе інше – гладкопис бучний
понад смутком хаток і котеджів,
бо все інше писав зручний
і обачний такий, аж «прилежный».
А дивацька «республіка янголів»
вже й самого його та й не радує:
у країні, підбитій оспраглими
тюхтіющенками й казнокрадами.

ХОЧ ЛУБКІВСЬКИЙ І НЕ ПОПЛАВСЬКИЙ…
Хоч Лубківський і не Поплавський,
але любить однаково їх
весь «іст’єблішмент» блатно-блазнянський,
політичний хоружівський мніх.
Хоч любов’ю такою поєднані й зле,
на дуель ні Михайла Роман,
ні Романа Михайло не зве;
оба сповнені щасних оман,
зможуть навіть обнятись,
коли лавреатом
доведеться Роману
Михайла назвати.

ЄВГЕН БАРАН
Він з книжки – будь-якої! – зробить тезу,
додасть цитату – отже, не «дезА»!
Сонм дисертанток йдуть за ним по лезу,
впадають в ерудицію, як в безум,
оспраглі Інтелекту лобизань.

ПРОЦЮК СТЕПАН ПРОЦЮКАВ БЕЗ ДОГАН…
Процюк процюкав хащу безпіськовости!
Як Прометей Прикутий, стражде він,
вистраждує ідею всепіськовости
для всіх хохлів, народів і країн;
самоприкутий Пісько-Прометей,
двоштанно намагнічений протей.
Забужки лаври польові зурочує,
фарватерно за нею хлюпотить;
начеше знизу – угорі доточує
і висоті грозиться та грозить.
Роман романом попиха до вічності,
сюжет у композицію вганя,
в міжбрів’ї вагінальної космічності
пришпорює то прУтня, то прутнЯ…
Утім, на обрії ще інші мріють хащі
про топірець Степанів не лядащий.

ГРИГОР МОВЧАНЮК ПРИ 1900-СТОРІНКОВОМУ ДВОТОМНИКУ ЙОГО ПОЕЗІЙ «СЯЙВО», «ВОЗНЕСІННЯ»
Космос з Хаосом стискають
один одному правиці:
Що одна правиця – Григор,
друга – також Мовчанюк.
Василь Барка осіняє
ручкання це безконечне:
рука в руку переходить,
не розняти дужих рук.

КОСТЯНТИН МОРДАТЕНКО
Козацьких прізвищ шаржі не марудні,
із точністю, звичай, до навпаки:
ото й маніжить ніжністю рядки
Мордатенко, юрист, – дні його трудні.
Вони ж сьогодні, юридичні будні,
навряд чи легші в Білій Церкві десь
за ті, що дужив Олександр Олесь,
в миру – ветеринар, ліризми ж – неостудні.
Мордатенків ліричний камертон
закамертонив – пробриніли в тон
і «Три перстені», й «Соняшні кларнети»,
й Олеся, й Ольжича незавпокійні лепти…
… «Світ Першотичинно акордиться!»
(Бо де Костя – скрізь йому Хортиця).

МИХАЙЛО ТАРНАВСЬКИЙ І КОЛЕКТИВНИЙ ПОРТРЕТ НЬЮ-ЙОРКСЬКОЇ ШКОЛИ ПОЕТІВ У КОСМІЧНІМ ЕКСТЕР’ЄРІ
Суспільництво з Тарнавським зуживавши,
зужили кличі, треби і потреби.
Нью-йоркська школа – у віках, назавше:
вже й робот пальцем попадає в небо.

ВІТАЛІЙ КОРОТИЧ
Поетолікар – лікарокастет?
Він буржуазам зуби вибив хижі!
Хоча… під старість в їхній таки хижі
попідмітав – підзаробив, естет;
всю комунячу на смітник совковість
відніс в пакетах, і не мучить совість,
що дещо з того ще б спожив… Гордон?
Беззубі буржуази з розумінням
(для свого свій своє – ось де те вміння!)
йому наскрізний бережуть кордон.

«БУЛЬВАР ГОРДОНА», ВІН ЖЕ… «БУЛЬВАР ПРОГИБОНА»?
Буває гордим – Ух-х! – «Бульвар Гордона»,
буває й – Ех-х! – «Бульваром прогибона»:
коли Імперія дмухне про Колиму,
або з Сіону підморгнуть йому,
або – «Дай п’ядь!” – розчулиться Мамона.

ДВОХ ДМИТРІВ-ХИТРІВ ЗНАМЕННИК СПІЛЬНИЙ
Дмитро Гордон Табачнику Дмитрові
не тезко навіть (чорт тому не брат!),
не писар, не спічрайтер, не камрат,
не піармен, не конкурент в любові
(електоральній); у читацькій – все ж,
в слухацькій та глядацькій, звісно, – теж.
Високому низькущий не до пари.
То в чім же спільність? Де знаменник, де,
який такі чисельники зведе?
Ріднять їх – бо лякають…
козацькі шаровари.

БОГДАН СУШИНСЬКИЙ В УНІФОРМІ
Пером письменницьким
пошив собі мундур,
пером письменницьким –
погони єнаральські,
то й заздрить йому всякий самодур,
шевченколюби всякі екстремальські.
Шевченко ж був, відомо, рядовим,
хоча – живим, до смертоньки живим,
з мундурів кпивши (хоч гіркую й пивши:
не наші дози, правда, й не будь-з-ким).

НАШ СТУПКА – КОМУСЬ ПРОСТО… СТУПКА?!
Товкла крівцю імперія –
бух! бах! гупу-гупці! –
товче воду, ідейная, –
ідей воду в Ступці.
Товкла в ступці найбільшенькій,
зачала в двох менших:
мерзить «бандьор», побільшує
своїх «юберменшів».

БУЗИНА ОЛЕСЬ І ТАБАЧНИК ЯН В ТЕЛЕПРОГРАМІ ОСТАННЬОГО «ЧЕСТЬ ИМЕЮ!»
«О, честь имею!» – грав Табачник Ян,
Олесю Бузині радівши в очі,
хоч було видно, що не дуже й хоче
енергій чорних додавать в екран.
Розговорились – ніби поріднились,
’дин ’дного полюбовно причастились.
Прощаючись, обоє розуміли,
що принародно честь удвох иміли.

ВОЛОДИМИР ПИЛИПОВИЧ МОРЕНЕЦЬ-ПАЛІНДРОМНИЙ
А В. П. Моренець: «Це не ром!.. ПВА?!»

САВИКОШУСТЕРОШУФРИЧИАНА
Здравствуй, свободушка! благоуханна!
Мать твою! Браво! Брависсимо! Ёк!
Савикошустерошуфричиана,
Шуфричодимотабачникиана, –
аборигенам свободы глоток!

м. Вінниця

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!