І, до речі: не потрібно намагатися зрозуміти роль президента у всіх цих історіях, тому що це не має ніякого значення. Зеленського зробили президентом зовсім не для того, щоб він грав роль.
Обшуки в Музеї Революції Гідності і виклик в Державне бюро розслідувань провідних учасників самої цієї революції, що «випадково» збіглися в часі, звісно ж, ніякі не збіги. Це продовження тієї самої спеціальної операції, яка почалася в перші ж дні після Майдану і продовжується до цього дня. І для того, щоб зрозуміти, в чому сенс цієї спецоперації, важливо усвідомити, що ж насправді сталося в 2014 році.
А ось що. З’явилася повноцінна Українська держава, справжня українська політична нація. Завершилася епоха перейменованої Української РСР і «населення», яке ніяк не могло зрозуміти, навіщо йому взагалі потрібна ця країна. Населення почало ставати народом – вдруге, після безуспішної спроби 2004 року, благополучно роздавленої клановими інтригами переможців і реваншем Януковича. На цей раз вже не політики, а самі громадяни – учасники Майдану і потім волонтери, які захищали схід країни від російських окупантів, стали рушійною силою цієї великої цивілізаційної зміни.
Російська спецоперація почалася з «сигналів» про те, що буде, якщо нова українська влада не підкориться, залишиться зі своїм народом, не повернеться в кремлівське стійло. Але окупація Криму та розпалювання війни на Донбасі привели до зворотного ефекту – вони тільки посилили згуртування суспільства, змусили згадати про власну гідність навіть тих, у кого цього гідності зроду не було.
І тоді Росія перейшла до куди більш звичних для себе методів боротьби – роботи на дестабілізацію ситуації у ворожій країні, посилення пропагандистського тиску на її населення і розкладання її еліт. Простіше кажучи – у ватажків олігархічних кланів створювали ілюзію, що варто тільки позбутися непоступливої влади, що з’явилася після Майдану – як відновляться всі їх звичні прибутки, загублені після революції і початку війни і конфронтації з Москвою.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Самі олігархи за допомогою ручних телеканалів – як відверто проросійських, так і відверто олігархічних – створювали у співгромадян відчуття провалу державного будівництва, посилення корупції, настанню «епохи бідності» і так далі. Спочатку – зрозуміло, не без звичних інтриг в стані переможців – було скомпрометовано уряд Арсенія Яценюка і сам Яценюк, який користувався безпрецедентною довірою співгромадян після Майдану. Потім прийшла черга президента Петра Порошенка, який переміг, як відомо, в першому турі виборів глави держави – в перший і в останній раз після виборів далекого 1991 року – але і це не обіцяло політику перемоги в спільному натиску російської і рідної олігархічної пропагандистської машини.
Ну і потім прийшов час статистів – статисти-виборці, дезорієнтовані цією пропагандою і власним нерозумінням ситуації в країні, проголосували за статиста-президента, колишнього виконавця гуморесок на олігархічних телеканалах. Був знищений і постмайданний парламент, перший, куди вдалося обрати чимало людей з цінностями і орієнтирами: їх місце зайняли депутати-статисти з наспіх зварганеного олігархічного проекту. «Епоха бідності» закінчилася. Настала епоха дурощів.
У Кремлі тільки забули розповісти нашим олігархам, що весь цей бенкет духу і народовладдя затівається зовсім не заради їх прибутків, а заради подальшої дестабілізації України, яка, за задумом російських стратегів, повинна (як і сусідня Білорусь) незабаром зникнути з політичної карти сучасного світу і увійти до складу Росії в якості декількох федеральних округів. Але таке поглинання немислимо не просто без дестабілізації ситуації у ворожій провінції, а й без забезпечення відсутності влади як такої.
Перемога і правління Володимира Зеленського – просто не дуже велика частина дуже великої спецоперації, яка повинна забезпечити повну некерованість сусідньої держави. Якщо ви російський аналітик зі спецслужб, а не український виборець, вам не потрібно довго думати, щоб зрозуміти: якщо обрати президентом країни недосвідченого і некомпетентного телевізійного виконавця і дати йому можливість оточити себе такими ж талановитими управлінцями, держава рано чи пізно втратить керованість і розвалиться. Тому Зеленський для Кремля кращий не тільки, ніж ненависний Порошенко. Він краще навіть ніж не надто улюблена Тимошенко. І він краще – ви вже мене вибачте – ніж Медведчук. Тому що Медведчук або Бойко, прийшовши до влади, відразу ж почнуть вибудовувати в Україні власну вертикаль путінського зразка і домовлятися з дорогим Володимиром Володимировичем про вічну дружбу і Євразійський економічний союз. Заковика в тому, що Путін не збирається ні з ким тут дружити: з холопами не дружать, їх призначають на посади. Це вже потім, коли України не буде, Медведчука можна зробити навіть і довічним російським сенатором, а Бойко – представником президента Росії в Одеському федеральному окрузі. Але не зараз.
А зараз потрібно продовжувати знищувати Україну по цеглинці. Навіть не потрібно власними руками: дилетанти розберуть самі під захоплені оплески очманілий натовпу з лікарняних ліжок.
І тут ми повертаємося до Майдану. Важливим елементом руйнування цієї нової Української держави є десакралізація Майдану, бо Майдан – це і є фундамент, на якому вона знаходиться. Зрозуміло, що якщо ви хочете ліквідувати будівлю, то вам потрібно позбутися від фундаменту, щоб на ньому нічого ніколи вже не можна було побудувати. Це вже розуміє не тільки російський аналітик зі спецслужб, це розуміє і український виборець. Саме тому все і відбувається – незалежно від того, як послідовність подій пояснюють в’язні «Феофанії». І, до речі: не потрібно намагатися зрозуміти роль президента у всіх цих історіях, тому що це не має ніякого значення. Зеленського зробили президентом зовсім не для того, щоб він грав роль.
Ну і наостанок. Впаде чи ні Україна? Ні, тому що фундамент зруйнувати не вдасться. Але популістське правління укупі з олігархічною жадібністю і російськими потугами завдадуть самій будівлі серйозні, можливо навіть непоправні втрати. І багато наших співвітчизників ризикують вже ніколи не вибратися з-під цих руїн – як в переносному, так і в прямому (враховуючи пандемію і можливу силову ескалацію) сенсах.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.