Місячні літературні к у р с и в Одеському будинку творчості письменників! Як не згадати про них, наснажених організаційним хистом завідувача кабінету молодого автора й вельми талановитого літературознавця Володимира П’янова? Хоча б і на схилі віку?! Проте «стартувала» ця ідея Спілки не 60 літ тому, як то стверджує автор спогаду, надрукованому в УЛГ, а вікопомного 1961 року! До того ж не лишень із молодим, завзятим гроном таких світлої пам’яті поетів, як Роберт Третьяков, Юрій Чубенко, Станіслав Шумицький, майбутній г о л о в р е д «Прапора» (тапер «Березіль») Юрій Стадниченко, але й доста беручких прозаїків – донеччанина Віктора Нетреби, дніпро-січеславця Борислава Карапиша, повість якого «Сьогодні ми не на параді» досить активно тлумачилася тоді в республіканській та місцевій пресі. Тим паче, що наступного 1962 року «спілчанські літкурси» таки розбудили наче трохи приспану матінку-Одесу ще бурхливішою х в и л е ю літературних талантів! Чому б не попрохати розповісти про відомих заспівувачів шестидесятництва одного з н и х – теперішнього головного редактора часопису «Дзвін» Юрія Коваля?!
Як на мене, наймолодшого курсанта-61, проте одночасно й редактора нашої стіннівки «У творчій макітрі», (про той етап докладніше сказано в книзі спогадів «Привороття…»), ювілеї задля того й існують, либонь, аби творчі натури мали змогу якнайтверезіше осмислити пройдений шлях, а не втішатися примарними здобутками про які ані читачі, ані суспільство й не підозрюють… Адже нині, приречені загарбницькою агресією квазіісторичного, а тому споконвічного ворога та нерозумінням чиновництва достеменної ролі художнього слова в оцій доленосній війні, на «писання в шухляду», займаємося, здебільшого, щиро кажучи, тілечки (вибачайте на слові) псевдотворчим онанізмом. Але чи простить нам якраз оцю спонуку, дорогий друже, українська історія?!
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал