Пам’ятаєте, білоруси побивалися, що з трьох популярних претендентів у кандидати жоден не є білоруськомовним? А потім — що “тріумвірат грацій” звертається до нації не на мові?
Так гляньте ж, як швидко все виправилося, тільки-но режим пригас.
Заходжу в перехід. Мені назустріч піднімається групка молоді. У кожного третього на плечах саморобний біло-червоно-білий прапор. Вони ще навіть мене не побачили, вони не знають, свій я чи не свій. Але з їхнього боку вже гримить: “Живе Білорусь!” – “Живе”, — відповідаю їм ошелешено. Проходжу ще 10 метрів (а сценка розгортається вночі на Пушкінській площі), і нові юнаки, вік яких повністю виключає те, що вони можуть пам’ятати Позняка, вітаються: “Живе Білорусь!»
Далі я виходжу на вулицю і бачу ніби справджений сон відродження дев’яностих: нескінченна черга машин, прикрашених біло-червоно-білим, повільно тягнеться вздовж людського ланцюга, і вони, пасажири і пішоходи, вітаються криком “Живе Білорусь!”. Реве” Живе Білорусь” дядько з прапором, висунувшись з люка на величезному седані. Співають “Живе Білорусь” підлітки, що видерлися на платформу мінівантажівки, прикрасивши її символікою.
А опісля між собою знову переходять на російську мову, бо, природно, білоруською володіють поки недостатньо.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Що робилося з біло-червоно-білими прапорами і білоруським національним вітанням на акції біля стели, ви самі бачили.
Вся мережа вчора задавалася питанням, звідки у людей, що жили в нашому затишному червоно-зеленому світі, стільки “небажаних” символів.
Але з прапором все зрозуміло: його можна зшити власноруч, хоча я тільки-но почув дуже зворушливу історію про те, як сім’я білорусів, що багато років тому емігрувала до Канади, вийшла на акцію солідарності з тим прапором, що забрала з Батьківщини, — при тому, що коли збираєш речі, щоб від’їхати назавжди, кожен грам у багажі — на вагу діамантів.
Майки з “Погонею” сам не пошиєш.
А їх навколо стало по зав’язку.
Як нові “символбаталійні”, так і старі, вилинялі, ще з” тих” стародавніх часів початків диктатури.
У 1999-му люди вийшли в них відсвяткувати День волі, потім розчарувалися, злякалися, відклали в шафу. А тут раптом згадали. Подумали, що саме час. І розмір підійшов.
Прикметно було зауважити таку на жінці, що продавала цибулю на ринку – вона мені цю історію і розповіла.
“Перемін” продовжує звучати з більшості авто, і це сильна пісня. Яскравий маркер позиції, почувши який, навколишні тачки підтримають тебе бібіканням. Але прокидається й інша музика – так, наприклад, гітарист з дівчиною-скрипалькою в переході біля Комаровки на моїх очах репетирували “Три черепахи” – мабуть, вони не грали Вольського досі, і їм треба було гармонізувати звучання. “Могутній Боже” був першим вокальним твором, виконаним капелою державної філармонії на сходах. А гасло “Живе Білорусь” почали собі дозволяти навіть машиністи метро після оголошення зупинок.
Все, що зараз відбувається, – вичерпна відповідь на питання про долю мови, національного прапора, наших гімнів після того, як ця 26-річна шизуха закінчиться.
Я допускаю, що все, що ми зараз бачимо, – ще зовсім не фінал. Що зараз на запрошення людини, що перебуває у відчаї, під’їде Росгвардія, чи повернутися чорні, чи з’являться “тітушки”. І моя Батьківщина буде потоплена в ще більшій крові, а страх повернеться ще на 5 років.
Але я точно знаю, що будуть співати, якими прапорами прикрашатимуть вулиці і як вітатимуть перехожих після одужання країни.
Віктар Марціновіч:
Вяртанне сцяга і вітання
“Будзьма беларусамі!” (budzma.by)
Переклад О.Д.
Публікація: zbruc.eu