“Українська літературна газета”, ч. 9 (389), вересень 2026
Було б наївною і навіть дещо зворушливою помилкою вважати, ніби наш трагікомічний вік збитий із пантелику якимись особливо витонченими технологічними підступами чи лиходійськими задумами світової закуліси. Усе, як це зазвичай буває в людській історії, значно простіше, прозаїчніше й через це незмірно драматичніше. Нас із вами здолала не катастрофа, не єпитимія і навіть не підступна змова — нас банально здолала оглушлива, безглузда й всепоглинальна метушня.
Сучасна людина, яка уявила себе вінцем еволюції та володарем цифрових всесвітів, на перевірку виявилася банальною заручницею власної ж комунікаційної інфраструктури. Ми занурені в безперервне, несамовите, майже ритуальне пережовування інформаційного шуму. Кожен ранок починається не з молитви і не з чашки естетично бездоганної кави, а з нервового вдивляння у світіння прямокутного скельця, з якого на нас водоспадом ллються новини, одна тривожніша за іншу. Економіка руйнується, клімат змінюється, геополітичні гравці надувають щоки й розмінюють долі мільйонів на хвилинні рейтинги, а десь на протилежному кінці планети черговий світський персонаж знову сказав щось не те.
І що найцікавіше — з погляду фундаментальної психології мозок Homo sapiens зовсім не призначений для такого обсягу вселенської скорботи. Наш далекий предок переймався виключно тим, чи не сидить у найближчих кущах шаблезубий тигр і чи вистачить в’яленого м’яса на зимівлю. Ми ж із вами, завдяки тріумфу високих технологій, переживаємо одразу за всіх: за курси валют, за посуху в Африці, за політичні інтриги в далеких столицях і за чергову глибокодумну маячню, виголошену публічною фігурою середньої руки. Це не просто виснажує. Це формує особливий тип неврозу — фонову, мляву, але абсолютно паралізуючу тривогу.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
У цьому контексті так званий інформаційний фастфуд виконує роль ідеального транквілізатора для бідних духом. Короткі відео, кричущі заголовки, вирвані з будь-якого смислового контексту цитати — усе це створює ілюзію глибокої залученості до світового процесу за повної відсутності розуміння його суті. Ми знаємо про все потроху й ні про що конкретно. Ми плутаємо обізнаність із мудрістю, а реактивність — із дією. Соціальні мережі, які обіцяли стати тріумфом людської солідарності та загального братерства, насправді перетворилися на гігантський віртуальний комунальний коридор, де кожен намагається перекричати сусіда, залишаючись при цьому глибоко й безпросвітно самотнім.
Однак будь-яка, навіть найдовша психоделічна драма має властивість упиратися у фізіологічну межу. І сьогодні ми спостерігаємо, мабуть, найцікавіший, майже тектонічний зсув у суспільній свідомості. Люди починають банально втомлюватися від власної напруженості. На зміну агресивному «швидше, більше, голосніше» приходить підсвідома, але від цього лише палкіша жага тиші, камерності та справжньої, не опосередкованої екраном автентичності.
Раптом з’ясовується, що найдорожчий і найдефіцитніший продукт на сучасному ринку — це не підписка на черговий новинний канал і не нова модель смартфона, а можливість вимкнути звук, сісти за стіл із живими, а не віртуальними людьми й просто поговорити. Без кліпової метушні, без підглядання в сповіщення, без бажання негайно перетворити свою вечерю чи дружню розмову на контент для публічного огляду.
Великий поворот, який відбувається просто на наших очах, — це повернення до простих, але фундаментальних форм буття. До камерних просторів, де чути живий людський голос, а не його цифрову копію. До домашніх театрів, де актор дихає за крок від глядача. До паперових книжок, сторінки яких можна фізично перегортати. До рукотворного мистецтва, де недосконалість мазка чи інтонації цінніша за бездоганну, але мертву штучну досконалість.
Майбутнє, як це не парадоксально, належить не тим, хто найшвидше перетравлює гігабайти щоденного новинного сміття. Майбутнє належить тим, хто зберіг рідкісну нині здатність до паузи. Уміння вчасно натиснути кнопку вимкнення, відійти від орлиного крику інформаційних сирен і виявити, що справжнє життя — з усіма його тихими радощами, складними смисловими відтінками та людським теплом — відбувається виключно тут і зараз, у просторі вашого власного, відчутного світу.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.