Маріо Варґас Льйосу я прочитав пізніше, аніж Ґарсію Маркеса, Хуана Рульфо та ще кількох інших латиноамериканців – від Астуріаса до Фуентеса. Перу я ніколи не відвідував, хоча було запрошення на один фестиваль до Ліми, але внаслідок недофінасування фестиваль не відбувся. Мрії про Мачу Пікчу в Кордільєрах залишилися поки що мріями. У будь-якому випадку кілька ранніх оповідань, романи «Місто і пси» та «Зелений дім» полишили приємні читацькі спомини від доторку очима перуанського тексту. Але чи це справжній перуанський текст? Схоже на те, бо місця для подій вибрано тамтешні. Пізніше в романі «Літума в Андах» Варґас Льйоса додасть колориту до свого перуанського тексту, показавши життя в індіянських поселеннях у гірських районах. І все ж, на мою думку, з кожним наступним твором письменник віддалявся від Перу, знаходячи інші теми та місця подій, як-от Бразилія у «Війні при кінці світу» чи Домініканська республіка у «Святі цапа». Він дрейфував не тільки уявними світами своїх романів, він переміщався також континентами та країнами, подовгу мешкаючи в Барселоні, Лондоні чи Парижі. До того ж була ще інша мандрівка: від марксизму, вірус якого гуляв й гуляє Південною Америкою, спричиняючи революції та політичні кризи, – до поміркованого лібералізму. Отож, Маріо Варґас Льйоса зумів виборсатися з перуанського провінціалізму та впливів різних теорій соціальної справедливості, завдяки, можливо, непомітній в масштабах всесвіту, але вкрай важливій події у його власній біографії, що трапилася у 1958 році. Можна собі уявити, які почуття вирували в молодого письменника-початківця, що переміг у конкурсі, влаштованому французьким журналом, й нагородою якому буде поїздка до Парижа на два тижні. Уявімо тодішнє Перу, з якого Париж виглядав недосяжним, зрештою, як у вісімдесяті – з якого-небудь Чорткова. Льйоса був тоді чуваком з околиць. Пізніше поїздку у свій перший Париж він опише в книзі «Риба у воді». Офіційне перебування в Парижі тривало два тижні, але родичі скинулися, щоби Маріо зміг пробути ще два – за власний кошт. В «Листах до молодого романіста» Маріо Варґас Лйьоса переказує свій письменницький досвід, чітко формулюючи засадничу тезу, що письменcтво – це бунт, що конкурує з реальністю. Не вдаючись в більш глибинні порівняння письма й життя, скажу, що перуанський романіст, який часто писав розлогі літературознавчі праці – скажімо, про Габріеля Ґарсія Маркеса, з яким дружив, потім дав публічного ляпаса колумбійцеві. Цей літературний скандал, як кажуть, класика жанру, неоднораз переповідався й описувався в пресі. Таку реакцію перуанця пояснювали тим, що наче б то Льйоса приревнував свою дружину до Ґарсія Маркеса, та й літературні взаємини тоді були у них не найкращими. Образа була настільки глибокою, що Ґарсія Маркес заборонив уживати цитати з Льйоси для академічного коментування «Ста років самотності». Для Льйоси важливою є країна його походження. А що ми знаємо про Перу? Взаємини письменника з батьківщиною завжди непрості: перший роман Льйоси «Місто і пси» місцеві військові спалювали на площах, мотивуючи тим, що у книзі неправдиво зображено кадетське училище та його внутрішнє життя. Йшлося про Військову академію Леонсіо Правдо, до якої, за наполяганням батька, було віддано на навчання юного Варґаса Льйосу. Там підлітки, здобуваючи середню освіту, вивчали курси військової підготовки з прицілом для вступу до військових офіцерських закладів. Одним словом, муштра й казенщина. У «Рибі у воді» Льйоса один розділ присвятить саме перебуванню у тому військовому закладі й назве його «Кадет». Він переповість реальну історію свого тогочасного досвіду і навчання. Звісно, що військові заклади чи саме військо – це жорстке ламання особистості, оскільки військова машина вимагає чіткого виконання наказів. Часто, потрапляючи в такі обставини, люди з тоншою психікою відчувають суцільний дискомфорт. Власне, перший роман «Місто і пси» зображує жорстокий підлітковий світ зі своїми законами та правилами. Пізніше Льйоса дізнається, що французької мови в училищі його навчав перуанський поет Сесар Моро, якого пов’язувала творча дружба з французом Андре Койне, що прибув до Перу шукати сліди Сесара Вальєхо, а зустрів іншого Сесара – Моро. Зрештою, світ Льйоси раннього періоду досить маскулінний і жорсткий. Ми можемо тільки припустити, що це наслідок перебування у військовому училищі. Чому ні? В одному із ранніх оповідань «Двобій», що увійде до першої книжки, описано бій на ножах поміж Хусто і Кульгавим, двома представниками ворогуючих молодіжних вуличних банд. Найцікавіше, що при цьому поєдинку присутній батько Хусто – старий Леонідас. Про те, що щось не поділили Хусто з Кульгавим, товариші Хусто дізнаються саме від старого, що випадково забрів до бару, в якому ця молода шайка збирається нащодень. Двобій завершується не на користь Хусто – навряд чи його донесуть живим до дому. Взагалі, іспаномовна література Латинської Америки зрощена на особливому ставленні до життя і смерті (додалися індіянські міти та вірування, а також завойовництво конкістадорів та місійний католицизм). А починаючи з сімнадцятого століття, вторгнення європейців передбачало зміщення основних акцентів в цивілізаційному розвитку світу. Тоді ж й зародилася нова реальність життя на новому континенті та нова мітологія про його багатства. Мабуть, потрібно було кілька століть, щоби піт і кров далеких предків стали осмисленням в літературних творах нащадків, щоби життя буяло різними формами смерті, щоби тілесна любов пахла квітами й травами землі, щоби ненависть кипіла гарячою кров’ю, щоби давні перекази ставали реальністю, а реальність жила в очікуванні революційних змін й державних переворотів. Шлях, який показали своїм письмом Рульфо і Ґарсія Маркес – це спосіб описати реальність, зодягнувши її у форму міту, надаючи їй нових барв та відтінків, у Варґаса Льйоси – романний світ базується на соціальному та історичному досвіді без мітологічної амальгами. Недарма у нобелівській лекції «Похвала читанню та літературі» письменник роздумує про своє «коріння», тобто країну, в якій народився і виріс, зіставляючи давнішній досвід із досвідом «громадянина світу». Він каже, що навіть коли події в його романах розгортаються за межами Перу, то це не підстава для звинувачень, а довготривале перебування за межами по-особливому зміцнює інтимний зв’язок з батьківщиною. «Батьківщину, – підсумовує він, – любиш не з обов’язку». Очевидно, що ця любов та ще бажання змінити що-небудь в Перу кинула Варгаса Льйосу у вир президентських перегонів, в яких він був суперником Альберто Фухіморі, перуанця японського походження. Маріо Варґас Льйоса зазнав поразки. Чи то не розрахував своїх сил, чи переоцінив любов читачів до своїх книг, чи може йому взагалі не варто було пхатися у політику, але президентом не став. У згадуваних «Листах молодому романістові» Варґас Льйоса для того, щоби показати молодому колезі, що література така ж складна штука, яка вартує всього життя і вимагає нестримної праці, а ще узалежнює письменника бути її рабом, розповідає історію свого іспанського приятеля Хосе Марії, який страждав від солітера. Потрапити у шлунок паразит міг під час вживання м’яса. Той приятель одного разу в паризькій кафешці зізнався Варґасу Льйосі, що йому здається, що їжею він задовільняє не себе, а цього ненажерливого паразита. З чого Льйоса робить висновок – письменник мусить задобрювати літературу-солітера, бо література «не розвага, не спорт, а це заняття вимагає повної, виняткової, що виключає усе інше, посвяти», – і з цим сперечатися не випадає.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.