Василь Махно. Географія внутрішнього космосу

410

Чомусь в липні хочеться читати Бруно Шульца. Це так, наче вибрати з вулика щільники, що заповнені пахким медом, й видушувати їх. Можливо, це особлива пам’ять тексту. Що маю на увазі? Прочитаний колись «Санаторій під клепсидрою» шукає собі співрозмовника. Він стужився за читачем. Або це я стужився за масними рядками Шульцевої прози. А може, справа в тому, що в пекарнях з жару печей повитягували посипані цинамоном тістечка – на вулицях з єрусалимськими та нью-йорськими адресами? А може, це дрогобицькі вулиці й дворики, порослі молодою кропивою, захлинаються від пахкого й задушливого цвіту дерев, кущів та зела? «Ніхто не склав топографії липневої ночі. В географії внутрішнього космосу ці сторінки поки що порожні». Так, це з Шульцевої прози, з дрогобицького, настояного на місцевих зелах, повітря; з центру Брунового всесвіту – дому батька; з найтеплішої пори людського життя – з дитинства. У його прозі ми присутні при тисячах таємниць, одна з яких – як ця стихія мови, зв’язана з одного боку перевеслом високого поетичного тону, а з іншого стиснута джґутами нелінійної оповіді, що маневрує в особливій безсюжетності реальними вуличками Дрогобича, його закапелками, внутрішніми дворами. Здавалося б, подій у такого роду прозі мало, до того ж вони такі локальні, що обмежуються кількома десятками квадратних метрів дому, саду і непримітної вулички. Уся динаміка, енергетична експресія закладені не в сюжеті чи фабулі, не в героях чи урбаністиці, а радше в буянні мовної стихії, яку вміє збовтати Шульц. Він збовтує і подає нам цей напій, від якого солод п’янить і гіркота гірчить. Ми не знаємо складників, їхній творець забрав їх зі собою, впавши посеред вулиці від пострілу в потилицю. Брунові Шульцові випало народитися в провінції. А де повинен був народитися син єврейського торгівця Східної Європи? Його хворобливість була підставою спостережливості та ранніх дитячих фобій, його учителювання в місцевій гімназії спричинило  замкненість простору, його заручини і розриви стосунків сіяли страх відповідальності за іншого. Бруно, що увесь час під опікою батька-матері, а згодом старшого брата не міг узяти на себе відповідальності такого роду. Він відповідав тільки за свої слова і малюнки. Еротичні фантазії він втілює в рисунках, перебуваючи в світі, у якому переплетені поезія з реальністю. Більше, звичайно, поезії. Неоднораз зверталася увага на подібність певних життєвих і психічних деталей Бруно Шульца і Франца Кафки, особливо, коли йдеться про пошук невмотивованого бажання самотності, перемежованого з відчайдушними спробами уникнути жити як всі. У Кафки – ціла ґалерея жінок: Феліція Бауер, Юлія Вохрице, Мілена Єсенська і Дора Діамант, у Шульца – дещо менше, так все ж – Юзефіна Шелінська і Анна Плоцкер. Цілковитою помилкою буде, коли уважатимемо, що Бруно нічого не тямив у справах житейських. Зрозуміло, що не аж так, але – є свідчення, що він намагався зацікавити «Санаторієм під клепсидрою» італійських видавців. Перебуваючи у Франції, також намагався подбати про переклади своїх творів французькою. Смерть батька, а згодом старшого брата, який матеріально підтримував Бруно, профінансувавши видання першої книжки у видавництві «Руй», та майже щомісяця надсилав гроші до Дрогобича, звісно, похитнула фундамент дому родини Шульців. Мабуть, головною спільною рисою писання Шульца і Кафки є тема батька. Кафка в «Листах батькові», а Шульц у «Цинамонових крамницях» відтворили особливий тип стосунків батько-і-син: протистояння і наслідування, покора і бунт, захоплення і ненависть. Обидва письменники займали в суспільній гієрархії доволі скромні посади вчителя і страхового аґента. Дрогобич і Прагу важко порівнювавати, бо, на перший погляд, дрогобичанин виглядає у програші, але не зовсім. Не зовсім, бо його програш переродиться у виграш. Ця прописана письменником провінційність, наповнена спостереженнями і роздумами, переживаннями, стосунками до світу та оточуючих, ставала щораз космічною. Її будинки і вулиці, поодинокі герої та особлива тканина тексту, якою задрапіровано й сповільнено розвиток подій, бо щораз з’являється щось варте уваги, і погляд Шульца переміщується у пошуку множинності світу, його повторюваності смислів: то він стає заручником пташиної пристрасті батька, то метафоричним літописцем вулиці Крокодилів. Що шукав по тих дрогобицьких закапелках Шульц? Як це не виглядатиме дивно – він шукав тиші. Відповідаючи в одному із листів, очевидно, на захоплення адресата Шульцовою провінцією, він натомість стверджує, що саме тиші йому бракує як субстанції творчості. Невже все так було кепсько? Після смертей батька, а потім старшого брата, Бруно Шульц залишається єдиним годувальником родини, з членами якої йому доводиться мешкати під одним дахом: мама, яка покине цей світ у 1931 році, хвороблива сестра Ганя Гофман, її син Зиґмунд, що страждав від депресій, та ще якась кузинка. Праця гімназіального вчителя рисунку та ручної праці не приносила ні особливого задоволення, ні особливих статків. І хоча Шульца сприймали за дивака та навіть погорджували ним, все ж на його руках було кілька осіб, які потребували опіки. Він часто просився у відпустки та помислював про емеритуру, але ранній вихід на пенсію приносив би тільки сорок відсотків від заробітньої платні, яка становила триста злотих. У серпні 1939 році Шульц повертається з Трускавця, де лікує хворобу нирок, щоби розпочати новий навчальний рік. Гітлерівці доходять аж до Дрогобича, але відступають згідно з домовленнями зі союзниками. Вони повернуться в червні 1941 року.  Протягом цього часу, тобто за  два неповних роки, життя письменника наповнюється дивним змістом. Але усе за порядком. Перше, що, можливо, у цей час він завершує або ж на підступах до завершення свого роману «Месія», який, здається, безповоротно втрачено. Саме тоді він зустрічає двадцятишестилітню малярку Анну Плоцкер, яка разом зі своїм нареченим прибула до Борислава. Протягом 1939-1941 років Плоцкер стає чи не єдиною Шульцевою адресаткою, з якою він активно листуватиметься й обговорюватиме літературні та мистецькі теми, звірятиметься їй. Дрогобич на короткий час входить до складу Радянської України, а Бруно Шульц вимушено стає громадянином нової держави. Як письменникові, нова влада відмовила Шульцеві у праві голосу. Його письмо відкидають львівські «Nowe Widnokręgi», редаґовані Вандою Василевською, та московське видавництво «Иноиздат», до якого він надіслав оповідання, написане німецькою. Натомість підробляє рисунками для газет і долучається до малювання великих полотен – щось на кшталт визволення Західної України і портрету Сталіна, вивішеного на міській ратуші. За надуживання жовтої та блакитної фарби його арештовує НКВД, а портрет Сталіна обгаджують місцеві ворони. З початком німецько-радянської війни гітлерівці знову з’являються в Дрогобичі. З цього часу наступає фінальна сцена життєвої драми для Бруно Шульца. Певен час мешкає в своєму домі на вулиці Флоріанській. Йому щастить отримати нарукавник «корисного єврея». Він знову малює, але тепер для віденського столяра, ґестапівця Фелікса Ландау: портрети, оті вивезені до Ізраїлю настінні фрески, займається каталогізацією книжок з бібліотек єврейського старечого дому та ордену Єзуїтів. У 1942 році Шульца з родиною таки виселяють з власного будинку до будинку в межах ґетто. Є свідчення, що саме тоді Бруно Шульц почав записувати й фіксувати всі події, пов’язані з нищенням дрогобицьких євреїв. У нього були фальшиві документи і гроші, щоби зникнути з міста цинамонових крамниць. З одного боку, він потерпав – боявся, що спіймають, з іншого – довго не наважувався, мабуть, з інших причин. Виглядало, наче б то чекав саме на 19 листопада, бо саме того дня остаточно зважився на втечу.  Перед тою фатальною для Шульца датою, коли інший ґестапівець Карл Ґюнтер вистрілить в письменника на розі вулиць Чацького і Міцкевича, був спійманий хтось з ґетта зі зброєю. Ось від цього моменту розпочалося відстрілювання дрогобицьких євреїв просто на вулицях. До того ж Ландау, «покровитель» Шульца, застрелив якогось дантиста, яким «опікувався» Ґюнтер. Значну кількість Шульцевих рукописів та малюнків безповоротно втрачено. Якби не загубився рукопис роману «Месія», то письменник Бруно Шульц постав би перед читачем, на моє переконання, незвичним романістом, беру під увагу особливу його стилістику, масну мову й уміння створити унікальний світ. «Назвати, – висловився письменник, – означає створити». Мабуть, що називання і є першопричиною творчості, тим особливим процесом упорядкування довколішнього світу. Я почав перечитувати Шульца липневої пори, коли довкола кущі та рослини, комахи і звірина переживали своє відродження і переродження у цьому названому кимось світі. Мені подумалося, наслухаючи джмелине гудіння, що перечитувати Шульца можна будь-якої пори, щоби час до часу розширювати географію внутрішнього космосу.

 

zbruc.eu

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!