Наше життєве середовище потужно дихає величезним героїзмом національно свідомих борців з російськими мутантами за незалежну, соборну українську Україну. Водночас в інформаційний простір вривається гнівне засудження сепаратистів, колаборантів, зрадників, які своєю ницістю ганьблять світлу українську землю. Зачепило навіть Генерального прокурора, голову Служби безпеки, Офіс президента України.
Виникає запитання: «Звідки беруться сепаратисти, колаборанти, зрадники?» На мою думку, ці ганебні істоти живляться отруйною малоросійською гнилизною. Про малоросійство, як історичну заразну хворобу писали Євген Маланюк, Юрій Шевельов, Микола Рябчук та інші видатні українці. Актуальною нині є також монографія Євгена Наконечного «Украдене ім’я: Чому русини стали українцями».
У романі Володимира Винниченка «Хочу!» читаємо: «Знаєте, що таке малорос? Ні! Паршивець, просто кажучи, ні те, ні се. Він, бачте, собі з походження – українець, з виховання – руский, з переконань – неук у всьому, що торкається рідного народу, по вдачі – боягуз, себелюб і раб. От це – малорос».
Отже, малорос – не пришелець з іншої планети, не чужинець. Малорос – український витвір. Це – особливий тип людини. Це – національно дефективна, психологічно, духовно покалічена людина, у якої немає українського патріотичного, національного інстинкту, національно-державницької гідності і переконання. Все визначальне українське, глибоко національне, окрім борщу, сала і вареників, малоросу осоружне. Він залюблений у чуже – російську мову, пісню, літературу, культуру, звичаї, обряди, засліплений сорокаповерховими матюками. Малорос – це зросійщене перекотиполе, яке соромиться, гидиться свого природного українського походження.
Наголошую, що малоросійство, як чужорідну історичну, морально-духовну хворобу цілеспрямовано прищеплювали українцям за часів царської Росії, московського комуністичного Радянського Союзу. Та й нині це негативне, зловороже явище ще плекають партійці «Опозиційної платформи – за життя», запліснявілі комуністи, соціалісти, шарійці та інші слуги путінського рашизму.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Доцільно нагадати, що малороса злії люди почали витворювати ще у XVII столітті. Кульмінаційним є 1721 рік. Тоді Петро І украв нашу давньоукраїнську назву «Русь» і назвав Московію Руссю, по-грецькому Росією. Відтоді ординську Московщину почали іменувати «Российским государством», Великоросією. Україну ж московіти стали наполегливо називати Малоросією. Мовляв, є Велика Русь – Росія, Великоросія, а її молодшою сестрою Мала Русь – Мала Росія, Малоросія. Начебто жодної України, жодної Гетьманської України, жодної Галицько-Волинської держави не було, немає і бути не може.
Московські асимілятори всіма способами, методами зросійщували українців. Психологічно отруювали, позбавляли національної честі, формували у них меншовартісну, малоросійську, проросійську свідомість, нав’язували тезу, що великороси і малороси, тобто росіяни і українці – один великоросійський, русскій народ із серцем у Москві.
За часів російсько-царського, російсько-совєтського зловісного панування московські колонізатори наплодили 480 циркулярів, указів, постанов, ухвал, розпоряджень про заборону української мови, культури, духовності. Безпардонно нав’язували думку, що малороси, тобто українці не здатні побудувати свою національну державу, що українці приречені існувати тільки у лоні російської імперії, а їхньою рідною мовою, культурою, літературою, церквою, звичаями, обрядами має бути все московське, російське.
Так московська, ординська ідеологія і політика геноциду, етноциду, лінгвоциту витворювала малоросів – грязь Москви. Прикро про це казати, але на різні щаблі влади у нинішній Україні також підступно позалазили малороси, які інтенсивно породжують сепаратистів, колаборантів, зрадників.
Психологією малоросійства заражені також окремі здорові чоловіки, які називають себе українцями, але всілякими способами ухиляються, відмовляються йти до Української Армії, не хочуть здобувати військові знання, щоби професійно, кваліфіковано захищати Україну від чорної ординсько-російської навали, яка геноцидно, терористично знищує українців.
Переконаний, що після Перемоги над російськими агресорами, нинішнє покоління українців розвіє над безоднями ворожу психологію малоросійства. У душах усіх новорожденних українців життєдайно засяє українська велич морально-духовної гідності, патріотизму і націоналізму, а у всіх клітинах суспільного, державного і церковного організму навічно запанують незгасна українська мова, культура, духовність.
Василь Лизанчук,
доктор філологічних наук, заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка