Оце облетіла мережу пісня «Батько наш Онуфрій» і наробила багато шуму, викликавши неоднозначне сприйняття та прямий осуд значної частини тих, хто щиро вірує в Бога і ходить до церкви. Народ відчув щось недобре у лицемірній пісеньці і відмежувався від неї. Хоча пояснити причину свого несприйняття може далеко не кожен.
Більшість українців довіряють своїй інтуїції, а вона їх ніколи не підводить. Та і взагалі, як довіра, так і віра не потребують доказів. Ти або сприймаєш існування вищої сили та правди і розчиняєшся у ній, або не сприймаєш її, покладаючись у такому випадку виключно на свої можливості та на свій розум. Наш народ не сприйняв витвору московських попів і відверто поглузував із «батька».
Перед тим, як іти далі, зупинимося на основних засадах християнства. Тобто, нагадаємо собі про них. А вони стверджують, що Батьком для усіх вірян є Бог, а матір’ю – пресвята Марія, матір Христа. Отже, називати батьком якогось живого і в тій чи іншій мірі грішного чоловіка – це неспасенний гріх. Бо нема серед живих жодного, кому варто поклонятися. Бо поклоніння живому – це творення кумира. А одна із заповідей каже: «Не сотвори собі кумира!». Той, хто створює його – іде проти Бога.
А пісеньку про батька-Онуфрія виконує хор церковнослужителів московської церкви Мукачівської єпархії. Чоловіки із таким завзяттям співають, що нагадують мені чомусь хор піонерів із бойовою «Смєло ми в бой пойдьом за власть совєтов і как одін умрьом в борьбє за ето!». Хоча… Ми живемо у вільній країні і співати у нас дозволяють усе підряд – СБУ заплющує на таке очі. Але потрібно спочатку визначитися: або ви артисти розважального жанру, або ви духовні пастирі. Якщо перше – то зніміть ряси. Якщо ж друге – співайте пісні во славу Божу, а не сійте марнославство і розбрат серед братів та сестер во Христі. Бо ваша пісенька аж ніяк не сприяє єдності нації у часи великої війни.
Ще хочу звернути вашу, шановні читачі, увагу на те, що в Україні, у храмах, побудованих нашими предками на нашій землі, виконується не божа пісня-молитва «Боже великий єдиний», а бойова пісня, яка закликає боротися і воювати не за Україну, а за московську церкву. Тобто – пісенька закликає воювати на стороні ворога проти України. Хіба такі слова мають іти з вуст священнослужителя? Хіба не до смирення повинен закликати він і перший подавати приклад такого смирення. Бо, «якщо тебе вдарили у одну щоку – підстав другу». Але ж ні. У пісеньці «артисти і кадебісти у рясах» закликають до боротьби проти української влади, яка воює із московськими загарбниками. Хоча, хіба може московська церква захищати інтереси України, якщо її шеф кирило благословляє війну проти України? Звичайно ні!
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
А тепер ще кілька слів на тему: для чого це потрібно і кому це вигідно.
Як нам відомо, хор православних московських піонерів із гастролями виступив уже у кількох місцях, зокрема і в Приборжавському жіночому монастирі Серафима Саровського. Для чого це потрібно? Керівник хору-підрозділу ворожого пропагандистського війська провів огляд володінь та активізував підлеглих. Адже путіноїди розпочали у світі новий етап війни проти України. Номер із переслідуванням за мову не пройшов, то тепер вони хочуть переконати світ, шо в Україні переслідують людей за віру. Тобто, православних московського патріархату гноблять. А оскільки ніяких переслідувань за віру нема, то треба їх спровокувати. Пісенька про Онуфрія створена саме для цього. Гастролі хору теж проводяться з цією метою.
Дуже вигідно нашим ворогам створити образ церкви-страдниці. Але світ далеко не такий дурний, як здається короткозорим із-за кремлівської стіни. Московська церква в Україні має проблеми через попів-наводчиків, попів-колаборантів, попів, які перетворили монастирі на склади зброї для окупантів, через попів, які прихистили і покривають содомітів, через попів, які відмовляються відспівувати загиблих Героїв, через попів, які не називають ворога ворогом, які жодного разу не допомогли вимушеним переселенцям… Наші люди все бачать. Але якщо чогось і не побачать, то відчувають і знають, що за свої гріхи відповість колись кожен.
Наш народ не сприйняв пісеньки про Онуфрія ще і тому, що, маючи ідеальний музичний слух, люди під лицемірною вивіскою «батько наш Онуфрій» почули «батько наш кирило і москва нам мати…»
Ось такі невеселі та далеко не святкові роздуми у професійного поета-пісняра викликав хор «піонерів-колаборантів».