Відповідь на це питання можна знайти в першому виданні роману-хараману Юрія Іллєнка «Доповідна апостолу Петру». Наголошую на першому виданні, оскільки було ще й друге, в якому автор багато що змінив, повилучав, а також доповнив.
У студентські роки ми захоплювались поемою Драча «Ніж у сонці». Є там один розділ, який називається «Українські коні над Парижем». Зізнаюсь чесно, що тоді я не збагнув цієї метафори. Усе стало зрозумілим, коли прочитав роман-хараман Іллєнка. Фільм «Тіні забутих предків» одержав кілька міжнародних нагород, набув великої глядацької популярності. Особливо ним захоплювались у Франції, зокрема у Парижі. Біля кінотеатрів стояли довжелезні черги.
Французи цей наш шедевр назвали по-своєму – «Вогненні коні». Чому так? Згадаймо той епізод із фільму, де один гуцул замахується барткою на другого, ранить його, виливається кров, багато крові, на її тлі з’являються червоні коні, коні-пегаси із обрубаними крильми. Це малюнок Юрія Герасимовича, який він майстерно, як оператор, вмонтував у картину. Геніально! Французи цей кадр високо оцінили, назвавши відповідно фільм. Все воно б нічого, та ще одна обставина йому ненароком нашкодила. У цей час у Парижі перебувала з творчим відрядженням ізвєстная совєтская пісатєльніца Марієтта Шагінян. Працювала в архівах, збирала матеріали для написання чергового роману про лєніна. Крім того, писала репортажі для газети «Ізвєстія» про те, як французькі капіталісти пригноблюють робітників. В одній кореспонденції авторка звернула увагу на те, що в паризьких кінотеатрах «с огромним успєхом дємонстріруєтся фільм украінскіх кінематографістов под названієм «Огнєнниє коні». Многочіслєнниє очєрєдя желающіх посмотрєть во всьом городє». Ця публікація була використана проти фільму. Адже явних ознак антисовєтчини у картині не спостерігається. Нам не дозволялося одне, ми не мали права на одне – БУТИ УСПІШНИМИ! Ніде і ніколи. Тому що ми відстала, на їхню думку, нація. Тому що ми апріорі не можемо мати якихось великих досягнень. І це проявлялось і в інших престижних видах людської діяльності. Для прикладу згадаймо футбольну команду «Зоря» із Луганська ( тоді Ворошиловград). За те, що честолюбний колектив із провінції посмів стати чемпіоном срср, усе обласне начальство із першим секретарем обкому включно було вигнане з роботи. Подібне повторилось із «Дніпром», але там були сильніші масштаби захисту. Потерпів суддя вирішального матчу «Дніпра» із московським «Спартаком» (4 : 2). Його дискваліфікували на 5 років.
Отже, як модно зараз казати, причиною всіх наших негараздів у стосунках із метрополією була насамперед одна – ми не мали права на успіх. Через що постраждало багато талановитих, багато геніальних наших людей.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал