Дізнавшись про появу у продажу книги “Воєнний стан” (Meridian Czernowitz, 2023), я чимскоріше придбала її, вважаючи, що така книга більше ніж на часі. І, звичайно, зразу ж розгорнула і кинулася її читати.
Скажу одразу, що книга, тим більше з чудовою передмовою генерала Валерія Залужного, припала до душі своєю чесністю і своєчасністю, так само, як і добором авторів. І все би чудово, якби не одне але: ледь не перший допис, на який не могла не наштовхнутись, оскільки книга скомпонована в абеткотвому порядку, був текст Софії Андрухович “Хака”. Добре, принаймні, що він усе ж не перший після передмови (передує йому текст Аліма Алієва) і, певно, коли пан Головнокомандувач писав свою передмову, він цей текст не читав.
Як на мене, цей текст просто заблукав до цієї книги із зовсім іншої, наприклад, під назвою “Український декамерон”. І назвати його слід би “Кому війна, а кому мати рідна”, або цитатою із “Лиха з розуму” Грибоєдова: “Шёл в комнату, попал в другую”.
Вас жахають повітряні тривоги? Ви серед ночі мусите схоплюватись і нести невиспаних дітей до сховища або бодай шукати рятівні дві стіни? А от подрузі авторки завжди в цей час (і, видається, щоразу з іншими партнерами) щастить зазнавати повного і всепоглинаючого оргазму, в чому вона й зізнається авторці, сидячи у фешенебельному ресторані і поглинаючи екзотичні страви (перепрошую: форшмак — страва доволі буденна, проте не у вафельній трубочці…)
Можливо, я видамся декому старою і старомодною, не розуміючою пост-пост… модерну, але ж нібито ніхто ще не скасовув етичних норм ані для авторів, ані для упорядників антологій. Чи магія “розкрученого” імені так засліплює очі?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал