«Трендодай» київський і всія України

Микола Тищенко, народний депутат від фракції «Слуга народу», не втомлюється шокувати поштиву публіку безстрашними зануреннями у непробудний енциклопедичний морок. Цього разу дісталося… котлетам. Фірмовим і звичайнісіньким – для ексресторатора вони, схоже, всі на один «фейс».

Журналіст телеканалу «Наш» запитав у пана Тищенка, які страви той зготує до святкового столу. Ще й завбачливо уточнив: «Може, котлети?» Мудра відповідь не забарилася: «Ви знаєте, якщо казати про мітболи, то родзинкою будь-якого святкового столу є мітбол по-київськи». Пропозицію журналіста назвати цю страву звичним для українців словом «котлета», пан Микола рішуче відкинув: «Ні, українською мовою це мітбол! Це ми з вами вводимо нові тренди, тому що ми – молодь, а молодь – вона завжди на передовій…» І далі, як завжди, «Остапа понесло» у туманах словесних ребусів.

Лише тепер розумію, яка то мудра людина Микола Тищенко. Пригадую шкільне дитинство: літні канікули в селі. Було питаюся у бабусі: «Що в нас на вечерю? Може, макарони з котлетами?» А вона чистою українською мовою виправляє: «Не макарони з котлетами, а спагеті з мітболами». Повечерявши, разом з нею сідаємо читати на сон гоголівські «Вечори на хуторі біля Йоркширу»…

Навіть уявити боюся, з якою швидкістю перевертався в могилі Борис Дмитрович Грінченко, автор чотиритомного «Словаря української мови». Чи навіть академік Іван Білодід, під керівництвом якого укладено 11-томний Словник української мови. Не вважайте за богохульство, але якби Микола Тищенко вчасно не замовк, один із цих славних мовознавців, гадаю, точно воскрес би, аби несамовито вхопитися за його чупера.

Дивно, звісно, споглядати, як 49-річний дядько зараховує себе до молоді, що задає тренди, ще й такі чудернацькі. У час, коли попит на все українське стрімко зростає, коли нова редакція правопису частково повернула нас до репресованої «скрипниківки» 1928 року, пан Тищенко з доброго дива «мітболить» кострубатим в українській транслітерації англіцизмом. Як у недорікуватого Голохвостого, «цилюрника з-за канави»: «Ми закрутимо з вами такой стрємітєльний карамболь, аж мєрсі!»  Ще й молодь сюди приплів. Напевне, є й серед нас такі, які панові Миколі у рот заглядають, але ця молодь  лише ганяється за трендами, а не задає їх. Відчуваєте різницю.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

І поки українці втирають зі сміху сльози, цитуючи кулінарно-лінгвістичні одкровення пана Тищенка про «суто українське слово мітбол», додам до цього трохи приску. Гадаю, наш кулінар-ресторатор немало подивується, довідавшись, що мітбол – це взагалі-то не котлета. Цитую уривок з кулінарної статті: «Мітбол – це калька від англійського слова meatball, тобто кульки з фаршу будь-якого м’яса або птиці. У нашій кухні такі кульки називаються тюфтельками, їжачками (якщо додається рис), фрикадельками (якщо кульки розміром трохи менше). Англомовні дуже люблять ці самі мітболи і готують їх з рубаного м’яса яловичини, телятини, свинини …»

Переконалися: мітболи –  фрикадельки. І до котлет, о диво, не мають жодного стосунку! Здається, єдине, куди ще можна хоч якось «утулити» це «трендове» слово – назвати так суп з отими м’ясними кульками. Чи обізвати ним тюфтельки, хоча така заміна трохи некоректна: у цей фарш додається рис, а до оригінальних англійських мітболів – ні.

Микола Тищенко – великий майстер демонструвати свою освіченість та ерудованість. Згадаймо, як упевнено він озвучив сучасні ціни на столичному Бессарабському ринку. Схоже, теж «тренднув», бо такі ціни там бачили щонайменше чверть століття тому. Самі судіть: гречку пан Микола нібито купляв за 12 грн/кг, сало – за 50.  «Яловичина коштує… Я купляв від 50 до 70, а коли я пройшовся по цінах, то можна знайти і за 20», –  не моргнувши видавав в ефір «слуга народу». Утім згодом таки виявилося, що наш нардеп, мов той казковий шейх: тільки-но щось забажає – це одразу для нього з’являється. От і яловичина за казковою ціною 20 грн/кг вигулькнула на одному зі столичних ринків. Персонально, для пана Тищенка. Дотепники-продавці зібрали купу кісток та обрізків, які люди зазвичай купують для собак і котів.

Було б смішно, якби не було так сумно. Микола Тищенко – заступник голови фракції «Слуга народу», заступник голови Комітету ВРУ з питань транспорту та інфраструктури, солідний на вид,.. аж поки не заговорить. На тлі його «казаній» знамениті баба Параска та  баба Палажка Нечуя-Левицького видаються цілком адекватними, навіть розумними бабунями… Хай і трохи…ексцентричними. Як казав видатний одесит М. Жванецький: «Краще промовчати і здатися дурнем, ніж заговорити, і не лишити жодних сумнівів щодо цього». (До речі, цей вислів доволі часто приписують Маркові Твену). З «красномовного мовчання» пана Тищенка (як це  траплялося і з іншими депутатами) кепкували б день-два, не більше – всі ми вже звикли до темного депутатського невігластва, коли йдеться про побут простих українців. Від знаття про вартість продуктів і до визначення ціни на газ, отієї «вісім…двіспісят», від Святослава Вакарчука. А пан Микола, наче комсомолець з радянського анекдоту: не шукає легких шляхів, а сам створює собі проблеми, щоб потім…ні, не долати, а, швидше, навпаки –  живити їх своїм, прости Господи, «золотовустівством». Заявив же недавно в інтерв’ю Катерині Осадчій: «Я хворів на COVID-19, потім вакцинувався COVID». Хтось називає «конкурентом з ляпів»Тищенка київського мера, але до честі пана Кличка, він уміє вкрай дотепно покепкувати і над собою. Чого варта книжка з його «перлами», яку він видав торік… своїм-таки коштом.

Микола ж Тищенко «сіє розумне» широкими жестами, з непохитною вірою у свій незрадливий інтелект. Та так енергійно, аж підвалини здорового глузду тріщать. Якщо спочатку це смішило, потім смутило, то нині одверто насторожує. Від однієї думки про пряму його причетність до творення законів, за якими мусимо жити, стає тоскно.

Олександр Марченко, студент І курсу Інституту журналістики

grinchenko-inform.kubg.edu.ua

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.