Степан Процюк. Геній у кривавих обценьках

503

Здається, ми майже не знаємо Олександра Довженка. Ні, ми знаємо, що він був прославленим радянським кінодраматургом українського походження, що жив у Москві і мав певну підтримку Сталіна. Ми читали його “Зачаровану Десну» чи «Україна в огні».

Як на мене, Олександр Довженко постає на свій повен людський і мистецький зріст, так би мовити, «великим і жахливим», у своїх щоденниках.

Народився у багатодітній (всього 14 дітей) селянській сім’ї, де вижив лише він і сестра Поліна. Четверо братів, маленькими,  померли в один день. Вісімдесятирічний батько помер під час війни, у Києві. Довженко писав, що його батько був неграмотним, інтелігентним і світлим,  нагадуючи апостола. Таким же, рідше благісним і по-радянському біблійним, частіше прогніваним, із апокаліптичними пророцтвами, постає Олександр Довженко  у своїх записах, які, безумовно полегшували йому душевний стан. Адже від початку 30-их минулого століття жив у Москві.

Пізніше митець писатиме у своєму щоденнику про трагічну старовинну печаль роду, про  власні стани , як він називає, вічного незадоволення, як через технічні убогі можливості зйомок , так і через страшні ідеологічні капкани чи нав’язливе багаторічне відчуття творчої виписаності.

З першою дружиною він розлучився. Вона була хворою і сама пішла. Кажуть, що Варвара Крилова часто писала своєму Сашкові (це для інших він був «великим і жахливим», іншим міг ненавидіти у пароксизмі істеричної люті, а для неї залишився вічно молодим і жаданим принцом), але ніколи  не відсилала листів…

Юлія Солнцева, дочка високопоставленого радянського чиновника, стала йому другою дружиною. Здається, вона ненавиділа все українське, але любила свого генія (Довженка ще за життя чимало проникливих людей почали вважати генієм). Вона кілька разів рятувала його – і це не перебільшення, то від арештів, то від смерті.

На початку тридцятих, коли його знаменита «Земля» почне свою тріумфальну ходу, Дем’ян Бєдний напише у «Известиях» моторошний для Довженка віршований фейлетон, де  Україна  радянському культурному офіціанту Бєдному  видавалася «кулацки-румьяная, сытая, пьяная». Це був для митця,  із його  перепадами від великого смутку до коротких радощів, психічний удар у серце.

У 1943 році Довженку здавалося, що Україна помирає. А вона і справді була недалекою від смерті-після голоду 33-ого, із вистріляними чоловіками, якими Жуков перегачував Дніпро, мовляв, «бабы хохлов ешё нарожают». Як же було не взятися у тонкій душі людини, що ніколи не розривала з українством, а навпаки –тікала  від Москви, але не пускали,  розпачливим безнадійним ієреміядам?

А його у 30-их забрав до Москви Сталін для нагляду. Надто відомим стало ім’я Довженка. Садити його до цюпи  було вже  незручно і нерозумно…

У кінці січня 1944-ого року Сталін викличе Довженка у Кремль. Там буде і Берія, І Мікоян, і Хрущов, а також Корнійчук, Рильський, Бажан(історія дружби Довженка, Бажана і Яновського, а потім ненависті Довженка і Бажана вартує окремої повісті: лише скажу, що окрім важких життєвих чинників, у них були ще протилежні характери; Бажан був надто стриманий, розважливий, на відміну від вибухового Довженка). Сталін нещадно розгромить «Україну в огні» за «ревізію ленінізму» і «націоналізм».  Ми вже розуміємо, який , ще один психічний удар, вдалося пережити Довженку, який, якщо чесно говорити, мав стійкі ілюзії стосовно людських і політичних якостей Сталіна….

Він так часто бував незадоволеним і сумним у своїх щоденниках, що, коли зважати лише на тональність, а не зміст, можна подумати, що це записи якогось слізливого невідомого  невдахи. Але це була  людина, публіцистику якої друкували багатомільйонним накладом, якій аплодували величезні зали, про яку писали закордонні критики, що це митець планетарного масштабу, митець життя та смерті як частини вічного колообігу!  Такі перепади, як у Довженка , викликані його справжньою (а може і єдиною, крім  Краси) любов’ю – до України, що опиналася у кривавих обценьках сталінської доби. Але є ще одна складова – універсальність і всепланетарність довженківського мислення, його українське коріння, яке зростається із вселюдським, його висока кінофілософія життя і смерті, його патетика (нехай нині це слово  осміяне; воно не перестає сяяти світлом у своєму істинному значенні)

В останні роки життя Олександр Довженко почав молитися, каючись у щоденниках за своє минуле безбожництво. «Світ огидний і страшний. Планетарне безумство цілком очевидне… розтерзана, споганена земля…» – писатиме у щоденнику.

Звісно, його богошукання були складними і неоднозначними. Але цей світський невротичний апостол, цей адвокат України у лігві Москви не міг не опертися на віру. Здається, його вже покидала несамовита романтична віра у більшовизм і комунізм. Деколи складалося враження, що щоденник писали принаймні два Довженки.

У листопаді 1956 року Олександр Довженко помер Передчуваючи смерть у московських обценьках, він писатиме у своєму рідному «Щоденнику»:  Благословенний будь, народе мій ласкавий, добрий! Будь сильний, терпеливий. Пом’яни мене, мученика».

Його поховано у Москві на Новодівочому кладовищі. Сподіваюся, що невдовзі, врешті виконаючи волю покійного, його прах буде перевезено в Україну і поховано у  майбутньому Національному Пантеоні.

day.kyiv.ua

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!