З Росією все зрозуміло, чи не так? А що з Україною?
«Україна — не Росія!» — дружно раділи легіони коментаторів, які аналізували результати соціологічних опитувань щодо ставлення до Йосифа Сталіна, проведених синхронно у нас і за «поребриком» (Київський міжнародний інститут соціології, 8-9 червня, та Левада-центр, 20-26 травня; останній «кремлівські чекісти» офіційно занесли до категорії «іноземних агентів»). Що ж, відмінності справді видаються разючими. Загалом згідні з тезою, що Сталін був великим вождем, 56% опитаних росіян, тоді як в Україні — 16%. А з повагою, захопленням або симпатією до Сталіна ставляться 60% росіян і лише 17% українців. І, нарешті, за словами коментаторів, приблизно третина опитаних жителів України і Росії займає нейтральну позицію.
Але не поспішатимемо з радісними вигуками та висновками. Уважніше придивимося до результатів цих двох опитувань, пам’ятаючи, звісно, що дані опитувань, проведених за умов ковідної пандемії та — що стосується Росії — тоталітарного тиску з боку влади на населення, не можуть вважатися цілком точними, проте все одно — оскільки зроблені незалежними професіоналами — засвідчують реальні суспільні настрої та політичні тенденції.
Отже: у Росії повністю не згідні з судженням «Сталін був великим вождем» 8% опитаних, швидше не згідні 6%. З цією цифрою корелює й інша: сумарно з неприязню, роздратуванням, страхом, огидою та ненавистю до Сталіна ставиться 11% респондентів. Стільки потенційно активних антисталіністів, а за умов РФ — і противників тоталітаризму як такого (бо ж значна кількість т.зв. «антифашистів» як у Росії, так і на Заході насправді є явними або ледь прихованими сталіністами). Загалом мізерія, чи не так? А цифри ці, між тим, не лише окреслюють моральний стан російського суспільства, а й означають, що антитоталітарна революція в РФ неможлива. Не в останню чергу тому, що активних і потенційно активних сталіністів у Росії переважна більшість. І більшість ця готова доводити у разі потреби свою «історичну правоту» не тільки на виборах…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
А тепер перейдемо до України. Антисталіністів тут значно більше: повністю не згідні з судженням «Сталін був великим вождем» 28% опитаних, швидше не згідні 12%. А сталіністів значно менше; проте аж 9% респондентів в Україні повністю згідні, що Сталін був великим вождем, і з повагою, захопленням або симпатією до «вождя народів» ставляться 17% опитаних. Іншими словами, на наших теренах існує реальне електоральне підґрунтя для неототалітарної про кремлівської політичної сили, «крутішої» за ОПЗЖ і навіть за новітнього «корифея наук» Ківу з його «антифашистами». І не лише електоральне: саме з активних сталіністів найлегше сформувати закони бойовиків для нового туру «русской весны», чи не так?
Та головне не в тому, а в іншому: надто багато в Україні прихильників позиції #акакаяразница. Іншими словами, з судженням «Сталін був великим вождем» у чомусь згідні, а в чомусь не згідні аж 34% опитаних, а ще 9% не змогли чи не схотіли відповісти. Відповідь на запитання про особисту оцінку Сталіна підтверджує це: так само 34% заявили, що ставляться до «вождя» байдуже, а ще 10% ухилилися від чіткої відповіді. Тобто такого начебто нейтрального (якщо вірити коментаторам) «болота» в Україні навіть дещо більше, ніж анти сталіністів. І це при тому, що інформації про Сталіна та сталінізм, який є квінтесенцією російського «червоного імперіалізму», більш ніж вистачає, іншими словами, має йтися про усвідомлений вибір і тих, хто обожнює Сталіна, і тих, хто сповідує своєрідний «дуалізм по-українськи» — мовляв, ми трохи за Україну, а трохи за російський імперіалізм… тож, як на мене, виглядає, що на виборах 2014 року частина переляканого безчинствами путінських військ «болота» хитнулася в бік згуртованих тоді буквально на полі бою політичних сил, які щиро чи хоча б дещо по-кон’юнктурному декларували патріотичні гасла, а от у 2019 році «болото» з його настановою #акакаяразница, підкріпленою олігархічним телебаченням, ущент переграло деморалізованих і розрізнених (на те були об’єктивні причини) українців з антитоталітарними настановами.
Можуть сказати: не варто перебільшувати, ставлення до цього тирана, нехай навіть і до найлютішого тирана ХХ століття, — це лише один показник світоглядно-політичного налаштування людини, тоді як слід брати до уваги сукупність показників. Якби ж то все було так просто! Насправді Сталін — це символ, і не просто символ, а «символ над символами», який об’єднує цілі смислові ряди та задає загальну логіку мислення. Якнайгірший варіант такої логіки, як на мене, — це двоїстість ставлення до «великого вождя». Мовляв, з одного боку, Сталін кровожерний тиран, з іншого — великий полководець, з одного боку, він допустив катастрофу 1941 року, з іншого — порятував слов’янські народи від знищення, з одного боку, влаштував Голодомор, з іншого — провів ледь не блискавичну індустріалізацію, з одного боку, вбив мільйони українців, з іншого боку — возз’єднав Україну… Логіка ця вщент хибна, бо ставить на один щабель як факти, так і міфи, витворені сталінською ж добою або вже нинішніми «кремлівськими чекістами». Бо ж насправді індустріалізацію як таку Сталін не проводив і не збирався проводити, він побудував ущербний ВПК, працівники якого мали статус безправних рабів й ефективність якого була дуже низькою, тож не випадково нинішня Україна — на відміну від Польщі чи Чехії — не має достатньо якісних автодоріг. Україну Сталін не возз’єднував, вона возз’єдналася ще 1919 року, і якби не агресія Червоної армії за активної участі Сталіна, то, найшвидше, втрималася би проти ворогів. Слов’янські народи від знищення Сталін не рятував, навпаки, він їх безжально нищив в ім’я своїх геополітичних цілей, убивши значно більше слов’ян, аніж Гітлер; не випадково письменник-фронтовик Віктор Астаф’єв писав: «Сталін — це браконьєр російського народу». І так далі, і таке інше. Сказане не заперечує того, що за Сталіна дещо робилося правильне та позитивне. Але як робилося? Маршал Костянтин Рокосовський незадовго до смерті сказав журналістам: «От коли ми, командувачі фронтами, навчилися дурити цього кремлівського мудака, тоді й погнали німців геть».
Із наведеними вище даними і висновками, що випливають із них, корелюють результати масштабного всеукраїнського соціологічного дослідження (20 тисяч респондентів), проведеного в період із 20 липня по 9 серпня 2021 року Соціологічною групою «Рейтинг». На перший погляд, зафіксовані ним громадські настрої дають серйозні підстави для оптимізму: проголошення незалежності України сьогодні загалом підтримали б 80% опитаних, не підтримали б лише 15%, вагалися з відповіддю — 5%; на вільних від окупації частинах Донецької та Луганської областей за незалежність проголосувала би більшість (відповідно 66% і 62%). Домінуючим зовнішньополітичним вектором в Україні є європейська та євроатлантична інтеграція. В усіх питаннях, що стосувалися поглядів щодо майбутнього України на міжнародній арені, не менше половини опитаних підтвердили свої прозахідні прагнення. Так, за вступ до ЄС на референдумі проголосувало б 64% респондентів, до НАТО — 54%. А водночас в Одеській і Харківській областях противників уступу до ЄС відносно більше, ніж прихильників (понад 10% в обох випадках не визначилися або не будуть голосувати), а в Донецькій і Луганській областях відповідно 50% і 56% опитаних проти вступу до ЄС. Із НАТО ситуація ще складніша. У Дніпропетровській і Полтавській областях противників уступу до НАТО відносно більше, ніж готових голосувати за вступ, а у Миколаївській, Одеській, Харківській. Луганській і Донецькій областях таких абсолютна більшість (від 54% до 66%). Зрозуміло, що за цих обставин Україні не світить членство в НАТО, євроатлантична спільнота не ризикуватиме, маючи реальну перспективу дестабілізації в українському суспільстві. Годі й казати, що такі настрої спричинені як сталінськими, так і новітніми путінськими міфологемами, які домінують у свідомості та підсвідомості жителів півдня та сходу України.
Ба більше: лише 61% опитаних не жалкує про розпад Радянського Союзу, натомість 32% жалкують. Найбільше таких на південному сході країни, серед представників старшого покоління, менш забезпечених. Ностальгують за Радянським Союзом також ті, хто не підтримав би проголошення Незалежності. Зауважу, що відмінності у ставленні до радянського минулого серед населення Росії та України є діаметрально протилежними. Якщо за останні десять років рівень ностальгії за радянським минулим в Україні поступово знижується, то в Росії зростає. Крім того (увага!) вплив радянського періоду на розвиток України 52% опитаних оцінили як нейтральний, 23% — як негативний, 18% — як позитивний. При цьому серед наймолодших респондентів домінує нейтральна позиція (66% — для опитаних віком від 16 до 24 років, 60% — для осіб віком від 25 до 30 років). Соціологи пояснюють це тим, що, мовляв, народжені в незалежній Україні не мають досвіду життя в СРСР. А що, народжені після 1945 року німці мають досвід життя за нацизму? І що, відсутність такого досвіду змушує їх ставитися до Третього Рейху нейтрально? Ба більше: 13% тих, кому 25-30 років оцінюють уплив радянського періоду на розвиток України загалом позитивно…
І що далі? З Росією все зрозуміло, чи не так? А що з Україною? На виборах аморальне «болото» плюс сталіністи за підтримки олігархічного телебачення та проросійських медіа матимуть більшість. А противники російського (і будь-якого) тоталітаризму — якщо не станеться якесь диво — цю більшість не наберуть. Отож і виходить усе, як у знаменитій пісні на слова Максима Рильського: «Слово Сталіна між нами, Воля Сталіна між нас!». Звісно, за 30-40 років антисталіністів, тобто противників тоталітаризму як такого, і передусім російського (бо ж Сталін — це посутньо російський диктатор, попри своє етнічне походження), врешті-решт побільшає і вони еволюційним шляхом стануть більшістю суспільства. Зрештою, вже зараз серед опитаних віком 16-24 роки 66% за вступ до НАТО, 75% за вступ до ЄС; навіть на сході, де більшість проти вступу до ЄС, серед молоді більшість (58%) за. Та от чи доживе до тих часів незалежна (не номінально, а реально) Україна, ось у чім питання. Чи молоді знову доведеться проливати кров за підтвердження цієї незалежності та за остаточне звільнення суспільства від «волі Сталіна»?
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.