Сергій Борщевський. Кілька слів про російсько-ефіопського поета Пушкіна

968

Прочитав про шахрайські вправляння пропагандистів країни-агресора щодо “російсько-українського поета” Шевченка і згадав один давній епізод. Був весняний ранок 1999 року. На моєму робочому столі (я тоді керував відділом культурно-гуманітарних питань МЗС України) задзеленчав телефон. Коли співрозмовниця відрекомендувалася, виявилося, що це досить відома київська російськомовна письменниця. Я знав її особисто, вона ж не здогадувалася, з ким розмовляє, знала тільки мою посаду. Приводом для дзвінка був майбутній ювілей Пушкіна. В міру того, як викладала аргументи, жінка дедалі сильніше розпалювалася. “А як ми будемо ділити Пушкіна, Шевченка?” – врешті-решт емоційно запитала вона, відокремивши таким чином себе (хай там як, але киянку) від України, яку за її логікою, мабуть, як державний службовець уособлював я.

“Шевченка ми ділити не будемо, а Пушкіна діліть з Ефіопією!” Я й зараз готовий повторити ту фразу. А надто для “шевченкознавців” з Россотруднічєства (про деструктивну роль якого після семи років військової фази російської агресії маємо цілу бібліотеку літератури, та й я списав чимало паперу – ось посилання на один такий матеріал, датований ще серпнем 2017 року коментар для Укрінформу:     https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2290950-hto-i-naviso-poviz-uze-hudoznikiv-do-rosii-na-plener.html), але ця “контора” та її “шевченкознавці” в цивільному, як бачимо, і досі псують повітря в Україні своїми викидами.

От мені й захотілося перемкнути їхню увагу на їхнє всьо, на російсько-ефіопського поета Пушкіна. Адже існує чимало пов’язаних з ним сторінок, невідомих пушкіністам ні з літературного, ні з феесбешного середовища. Взяти хоча б оцей уривок зі статті про Пушкіна видатного кубинського поета Хосе Марті, надрукованої 28 серпня 1880 року в нью-йоркській газеті “The Sun”:

“У Москві відбувалося святкування з нагоди встановлення пам’ятника Пушкіну, російському апостолу й поету. Заслужена шана віддавалася з урочистим блиском; виступали визначні промовці й читалися знамениті вірші, однак лунали і голоси заперечників. Невже народ обожнює і ненавидить його водночас?..     

Нещодавній фестиваль у Москві став політичною агітацією, позначеною страшними звинуваченнями та народним ставленням. Народ знав Пушкіна напамять, але хотів покарати його малодушність. Покарання було безжальним. Ставши історіографом царя, він перестав бути щирим другом народу. Він поцілував батіг, який намагався зламати. Росіяни переконані, що вчинки генія повинні відповідати обіцянкам, що лунають у його піснях. Руку мусить надихати розум. Мало написати патріотичну строфу, нею треба жити. У похмурій російській політиці існують лише дві партії: шмагані раби та їхні пани. Хто не має мужності бути чесним у російській політиці, не може вважатися чесною людиною. Нарікаючи на біди співвітчизників, Пушкін зрештою погладив та уславив руку, що їх спричиняла.     

Поетів талант був свіжим, плідним і могутнім. Проспер Меріме, який переклав його твори вишуканою французькою, говорить про нього як про “першого поета своєї доби”. Знавець усієї літератури, Меріме вимовив ці слова у дні Альфреда де Мюссе та Віктора Гюго…   

Байрон помер, поклавши на свою ліру шпагу. Пушкін переважав його як поет, але не як людина. Це правда, що він не досягнув величних вершин, на які зійшов англієць. Байрон бачив несправедливість і картав її. Пушкін підніс проти неї голос, а потім перетворився на її камергера та історіографа. Він був більш людяним, більш вигадливим, більш спонтанним і більш національним поетом, ніж Байрон, але менш мужнім, і зовсім не прагнув померти в ім’я свободи. Пушкін міг би дожити до старості, Байрон – ні. Смерть – це право тих, чиї життя присвячені правам людини – життя пристрасні, самовіддані та горді…”   

Так 140 років тому сказав Хосе Марті.

Я ж завершу ці нотатки своїм давнім, але не настільки чотиривіршем:

 

ПУШКІН І ШЕВЧЕНКО    

Один як про найвищу нагороду

Люб’язним бути захотів народу.

А другий – без ніяких нагород –

Був сам народ.

 

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!