Ріхард Герцінґер. Ненависть у мережі

1131

Facebook і інші соціальні платформи наштовхнулися на жорстку критику. Кажуть, що задля збільшення охоплення вони свідомо заохочували ірраціональні суперечки й висловлювання, спрямовані на розпалювання ненависті.

Зокрема Facebook звинувачують у роздмухуванні руйнівних конфліктів, тому він, мовляв, співвідповідальний за спалахи надзвичайного насильства. Так, цим майданчиком міг безперешкодно користуватися військовий режим у М’янмі, стимулюючи пере­слідування та вигнання мусульманської меншини рохінджа. Кажуть, що під час штурму Капітолію у Вашингтоні на початку цього року техногігант також відіграв фатальну роль, мультиплікуючи послання заколотників. Та хоч би якими виправданими були розкриття й осуд сумнівних бізнес-принципів і брак моральних стандартів концерну соціальних мереж — тицяння пальцем на Facebook як винуватця у зростанні поширення ненависті та насильства відвертає від справжніх масштабів проблеми і, врешті, сприяє її недооціненню.

Те, що приватні компанії контролюють більшість ринку думок і на власний розсуд вирішують, яке висловлювання поглядів слід вважати допустимим, а яке ні, звісно, викликає занепокоєння. Однак віра в те, що без згубного впливу соціальних мереж світ став би кращим, — оманлива. Геноцид етнічної групи тутсі в Руанді в 1994 році відбувся задовго до появи соцмереж. І хоч би як нові соціальні медіа пришвидшували спілкування а, отже, й поширення ненависницьких повідомлень, лідерам тодішнього режиму хуту не знадобилися їхні послуги, щоб лише за 100 днів убити від 800 тис. до 1 млн людей. Ані режимові Пол Пота в Камбоджі наприкінці 1970-х, ані цілком недавно режимові Асада в Сирії для знищення власного населення не був потрібен Facebook чи аналогічні цифрові мережі.

До того ж соцмережі — не новий винахід. Розмови в кнайпі, як і стіни, на яких написано гасла, — також соціальні медіа. Підбурювання до антиєврейських погромів у Середньовіччі відбувалося без жодних сучасних технологічних засобів, і поширювалися вони так само блискавично, як і хвилі переслідування відьом. Тоталітарні рухи ХХ століття використовували нові тоді засоби інформації, як-от телеграф і радіо, для поширення своїх людиноненависницьких ідеологій з, як відомо, безпрецедентним нищівним успіхом. Звісно, сьогодні нові соціальні мережі забезпечують мові ненависті й теоріям змов небувалий темп глобального поширення. Проте це радше кількісна, а не якісна новація. Загалом медіа можуть посилювати ненависть, поширювати її і скеровувати в певному напрямі, але штучно створювати емоцію вони не здатні. Щоб ненависть стала вірулентною й вилилась у насильство, вона на латентному рівні вже має бути закріплена у свідомості частини суспільства. Ненависть — стійка людська емоція, що завжди бурлить під поверхнею цивілізаційного співіснування, а тому її потрібно контролювати й стримувати, хоча й неможливо раз і назавжди вилучити зі світу. Уявлення про те, що ненависть можна відключити, позбавивши її певних медіафорумів, які її транспортують, навіює хибні думки про безпеку. Якщо ненависть достатньо сильна, вона за потреби знайде інший вихід.

ПЕРЕПОВНЕННЯ ТАКИХ ПЛАТФОРМ, ЯК FACEBOOK, ПОВІДОМЛЕННЯМИ ПРО НЕНАВИСТЬ І НАСИЛЬСТВО ТА ЗГОДА ЇХНІХ ОПЕРАТОРІВ НА ЦЕ ЗАДЛЯ МАКСИМІЗАЦІЇ ПРИБУТКУ — ЛИШЕ СИМПТОМ ЗАНЕПАДУ ЦИВІЛІЗАЦІЙНИХ ЦІННОСТЕЙ

Додаткові сумніви щодо актуальної критики соцмереж викликає їх недавня ідеалізація. Так у 2011 році, коли вибухнула «арабська весна» й опозиційні активісти мобілізовувалися на масові демонстрації через фейсбук і твітер, їм приписували майже чудодійну свободотворчу силу. Один з провідних німецьких журналістів тоді заявив, що тепер проти сили нових засобів комунікації диктатури не мають жодних шансів. Однак відтоді унаочнилося зворотне: авторитарні режими широко використовують можливості соціальних мереж у власних цілях, вливаючи в них свою пропаганду та дезінформацію і або роблять цих операторів своїми спільниками, або упокорюють їх блокуванням і цензурою. Тодішня глорифікація соціальних мереж була такою самою оманою громадськості, як і сьогоднішня демонізація.

Усе це не заперечує необхідності сильнішого контролю та обмеження надмірної влади таких компаній, як Facebook. Але коли ненависть і насильство беруть гору, це завжди сигналізує про щось більше, ніж про згубну діяльність окремих акторів. Це радше ознаки того, що насувається фундаментальна цивілізаційна криза.

Коли міжнародне співтовариство бездіяльно спостерігає, як на очах світової громадськості вбивають і виганяють цілі групи населення, коли демократії, як зараз в Афганістані, навіть віддають цілі суспільства на поталу таким варварським убивцям і ґвалтівникам, як таліби, і водночас ставлять біженців у нелюдські умови, щоб не довелося їх приймати, ціннісні масштаби руйнуються навіть у тих суспільствах, які ще цивілізаційно функціонують. Тоді в них вгризається думка, що спровоковане ненавистю насильство може бути успішним засобом для реалізації власної волі. Саме ослаблення в цивілізованих суспільствах внутрішнього та зовнішнього опору ненависті й насильству і дає цей імпульс.

Переповнення таких платформ, як Facebook, повідомленнями про ненависть і насильство та згода їхніх операторів на це задля максимізації прибутку — лише симптом занепаду цивілізаційних цінностей, який мав би змусити наші вільні суспільства до критичного самоаналізу. Перекладання відповідальності за це на такі медіа, як Facebook, — небезпечне ухиляння від цього виклику.

tyzhden.ua

 

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!