Востаннє був на Хортиці цього літа, на Івана Купала. Устиг хіба скупатися в нічному Дніпрі. Років три тому випало бути довше. Про той візит нагадує фото зі Стасом, де ми сидимо на кургані в осінній траві. Між нами сіріє кам’яний скіфський воїн, ще, здається, теплий з літа. Здорово тоді було. Стас Костьович знає про Хортицю, мабуть, усе. Обходив її вздовж і впоперек, а з 30 його книжок понад десяток присвячений острову. Не кажучи про внесок у захист легендарної тверді. Бо якось так складається, що раз у раз над нею згущуються загрози. Ми тоді ще й сперечалися трохи, вже у вечірньому барі, за чарчиною. Пів року до президентських виборів лишалося, тож як без цього.
Тон пізніших телефонних суперечок став затятішим. Стас категорично не приймав кандидатури, за яку я радив віддати голос. “Із закаляного відра пити не можна!” – “Так немає іншого. Взагалі ніякого. Хіба дірка в нужнику.” Стаса Костьовича це не переконувало. Жоден аргумент. Можна було б махнути рукою, якби то був не Стас. Їжакуватий, різкий, палахкий у розмові, ніби сірник. Але чесний і прямий, аж губи йому тоншають від тої прямоти, а в поставі затиснуто незриму пружину. Таланту, як і проникливого розуму, теж не позичать – варто його книжки хоча б погортати. А от загрози потенційної зміни не відчув. Зміни не парсуни, не партійної біжутерії, а цивілізаційного вибору. І здвигнути опонента важче, ніж мостову хортицьку опору. Він же українець. Собі дорожче. Та й відповідальність за жалюгідність українського політичного пейзажу на одного Стаса теж не спихнеш. Тут і з мене точно такий же спит. З усіх нас разом.
Зі Стасом я довго згодом не спілкувався. Хіба проглядав сторінку на фейсбуку, де він повідомляв про звернення до новообраного президента. “Спеціальні канали”, як не без гордощів зазначав Стас Костьович, довірчо звітували йому про те, що пропозиції з облаштування Хортиці вже розглядають на найголовнішому “столі”. Ну-ну, – зізнаюся, єхидствував я подумки. Це щось, як втративши голову, хапатися за матню. Цинічно, напевно, але думалося саме так. Під яким сукном ті звернення зараз, невідомо. Знаю лише, що своєрідною відповіддю є новітня владна ініціатива. Вона оформлена в яскраву обгортку “реконструкції”, перев’язана бантиком “концепції оновлень на Хортиці”, притрушена блискітками: “айдентика”, “драйв”, “шоу”, “локації”. Але, схоже, мова лише про перетворення національного заповідника й острова української слави на ще один Діснейленд чи Форт Буаяр. Словом, про бабло.
Можна було б скривитися ще іронічніше. Але… Йдеться про Хортицю. Та й першим забив на сполох, і далі б’є, саме Стас Костьович, щоб ви не сумнівалися. Хортиця болить йому, як нікому, слід визнати. Як міг, я долучився. Міг би більше? Напевно. Але відкладаю, розкачуюся, тримаю в пам’яті старе. Я ж українець теж.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.