Олена Косенко. Троянський кінь у кожній українській хаті

639

Вперше у житті їхала автобусом з Іспанії в Україну. Їхала з чудовою командою водіїв: привітні, виховані, терплячі. Поїздка проходила приємно.

Але як завжди є житті, знайшлася і ложка дьогтю: у перший день по телевізору показували серіал російською мовою, але з українськими субтитрами. На другий днеь подорожі наступний серіал був також російською, але вже без українського перекладу.

Зробила зауваження водіям. Водії прставили питання на голосування. Здається, більшість пасажирів були за те, щоб все ж продовжився показ російськомовного серіалу, аргументуючи тим, що серіал український і що російська мова є мовою багатьох українців. Мій аргумент про те, що Путін сказав, що Росія закінчується там, де закінчується російська мова, про те, що при показі серіалу захищаються права російськомовних, але порушуються права тих українців, які не хочуть мати у своєму житті російської мови, не переконував. Більшість пасажирів оскаженіло захищали російську.

У автобусі їхало кілька дітей. Мені приємно було відзначити, що всі вони говорили українською. Маючи досвід зі своїми дітьми, знаю, як важко у Іспанії зберегти у дітей рідну мову. Ці діти живуть у двох мовах: іспанській та українській. Російської вони не чують. Але, сідаючи в українській автобус, ці діти, які з акцентом, повільно підбираючи слова, говорять українською, потрапляють у ситуацію мовної шизофренії, у якій живе решта України: телебачення, радіо змушує українців терпіти у своєму житті російську мову. Терпіти настільки, що діти повністю україномовних родин в українських селах починають розмовляти російською. І українські діти з Іспанії отримують сигнал, що в Україні є ще одна мова, російська, яка поводить себе нахабно та впевнено і яка безцеремонно вривається у їхнє життя, як ураган, який трощить вікна і двері їхної хати і розкидає меблі у їхній квартирі.

На цьому прикладі ми бачимо, що кожна українська родина має у своєму житлі троянського коня у вигляді телевізора. І у той час, коли наші військові на фронті воюють проти російського міру, гинуть у цій війні, Україна програє війну росіянам усередині країни: троянській кінь щохвилинно, сантиметр за сантиметром, захоплює серця наших найменших громадян. Путін може спати спокійно: він цю війну поки що виграє. Виграє тому, що велика кількість українців допомогає йому. Ця велика кількість громадян з піною біля рота доводить, що вони мають повне право дивитись російськомовні серіали на підставі того факту, що їх зняли в Україні.

Мені шкода, що титанічна робота, яку щодня роблять українці в Іспанії, і не тільки в Іспанії, щоб зберегти українську мову, материнську мову, зводиться нанівець в Україні. У Grandes Tour допомагає Путіну і Росії зробити навіть з закордонних маленьких українців нових какаяразніца на каком язике разговарівать.

І якщо так буде продовжуватися, то італійські журналісти вже не будуть дивуватись, чому тренер української збірної ( і найболючіше те, що він має прізвище Шевченко) дає інтерв«ю російською. І також українцям не треба буде дивуватись, що все більше закордонних політиків і неполітиків будуть вважати, що в Україні йде громадянська війна. А чому їм так не вважати, якщо українці розмовляють з московитами однією мовою, ходять до однієї церкви, співають однакових пісень? Чим ми від них відрізняємось?

У Варшаві у 1912 році не було жодної української мови. Польща зуміла повернути мову і дивіться, як живуть поляки. Онімечені чехи змогли вирватись з лабет німецької мови, і дивіться, як живуть поляки. Євреї чудово могли зробити англійську чи французьку своєю державною мовою, але вони вибрали найважчий шлях і відродили померлу мову. І дивна виходить ситуація:

УКРАЇНЦІ ЗАЛЮБКИ ЇДУТЬ НА ЗАРОБІТКИ У ТІ КРАЇНИ, ЯКІ ЗМОГЛИ ВІДРОДИТИ СВОЮ МОВУ.

Дивно, але факт. То, може, збереження мови, гуртування навкруг неї — і буде тим нашим головним чинником, який допоможе збудувати сильну Україну? Адже ми бачимо такі великі приклади? І, може, тоді, ми будемо їздити да іспаній та італій виключно як туристи?

Ви як думаєте, земляки?

P.S.

Хочу ще дещо додати. Багатьом це буде, думаю, читати неприємно. Перед тим, як сісти до нашого автобуса, я їхала біля 500 кілометрів до Мадриду іспанським автобусом. У тому аітобусі помітила невелику наклейку про те, що у автобусі заборонено їсти. Думаю, що та наклейка була зайвою, адже в іспанських автобусах ніхто не їсть. Але, можливо, хтось забуває, або подорожує іноземець з країни, де їсти у автобусі є нормальним явищем.
Пам’ятаю також, як я одного разу їхала Alsa( іспанська компанія пасажирських перевезень), і водій зробив вимушену зупинку, тому що хтось у автобусі роззувся і автобус негайно наповнився неприємними ароматами. Водій пройшовся між рядами і наказав одному пасажирові взутися.

У нашому українському автобусі десь через годину пасажири почали їсти. Їсти соковиті парагуаї, персики, помідори. Потім з’явились бутерброди з м’ясом, усіляки запаковані ласощі, а потім просто курячі стегенця. І то все розляпувалось. Руки ставали липкими від соку та від жиру. І тими руками торкались билець, сидінь, інших пасажирів. Потім деякі пані почали задирати догори ноги.

Дивитись на таку нецивілізовану поведінку було неприємно. Впевнена, що жоднен пасажир з того автобусу не зробив би цього всього, якби їхав у іспанському автобусі з двох мотивів: розумів би, що так не робиться, і йому б цього швидше всього не дозволили б.

То виходить, що ми поводимось цивілізовано з європейцями, а зі своїми — ні. Тобто, у нашому українському болоті і жирні руки і плями від фруктів — то норма. А культуру будемо демонструвати перед чужими. А свої стерплять. Чого з себе корчити цивілізовану людини. Трєтій сорт — не брак, соййдьот. Чи не так?

І про водіїв.

Відрадно відзначити, що вони поводять себе культурно, виховано. Це великий плюс. І не знаю, чи то від виховання залежить чи тому, що є конкуренти, до яких може втекти незадоволений клієт. Це майже не має значення. Головне результат. І з часом культура обслуговування стане внутрішньою потребою, і не просто бажанням втриматись на посаді.

І ще раз про пасажирів.

У цій поїздці прмітила одну тривожну тенднцію. Вважаю цілком справедливим вимоги пасажирів отримувати якісне обслуговування. Це підтримую.
Коли ми купували білети, ми знали, що зі Стрия у автобусі залишаться тільки ті, хто прямує до Києва. Решту песажирів мали розсадити по бусиках до Чернівець, Франківська, Тернополя.

І ось тут вже довелося почути кілька разів про те, що до їхньої валізи треба особливе ставлення, що вони витратили великі гроші на поїдку. І говорилось це з ноткою зверхності, істеріки, крайної нетерпимості. Мені було шкода водія, який все те вилуховув. Правда водій теж не дуже ніжно сказав одній пасажирці, що так як вона товста, то їй краще сісти на інше місце. Що й говорити, що водій нахамив по-великому. Негарно, одним словом.

В той же час, думаю, що компанія добре придумала довозити пасажирів до кінцевої мети поїздки і зробила подорож більш приємною і швидкою. Це плюс. Водії мають навчитись вибирати слова, коли розмовляють з пасажирами. З часом ввійде у звичку і стане ввічливо балакати і з іншою частиною людей.

Пасажирам було б добре не капризувати, поважати труд водія у умовах спеки і в умовах, коли треба дочекатись ще одного автобуса, щоб наповнити бус, тому що поїздка має бути рентабельною.

Водій бусика перед пасажирами вибачився!!! Ви бачили, щоб українські водії вибачались? Я — ніколи! Можливо, в звичайному житті він так і залишиться хамом, а може культура таки „прилипне“ до нього? Хто зна…

Висновок: будьмо ввічливими не тільки в Іспанії, Італії …., але також між собою, між українцями. Так, згодом, і Україна стане такою, де буде приємно жити.

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!