Олександр Ірванець. Книгарні та кіоски – моя полоністика

281

Книгарні такі часто називалися “Дружба”, я зауважував таку назву в кількох обласних центрах (Рівному, Черкасах), а потім і в Києві, на Хрещатику, просто навпроти головного виходу з метро Хрещатик, там зараз бутік спортивного одягу. А колись була книгарня “Дружба” — крамниця книг країн соціалізму. Інколи лектори-пропагандисти казали “країн соціалістичного табору”. Існував навіть жарт, похідний від цього терміну: “Польща — найвеселіший барак соціалістичного табору”. І книжки, видані у ПНР, продавалися в книгарнях “Дружба”, нарівні з виданнями із ЧССР, УНР (Угорська Народна Республіка, офіційна назва!), НДР, СРР, НРБ, СФРЮ, – хто пам’ятає ці абревіатури? – а також МНР, СРВ, КНДР. Три останні — азійські держави, пояснимо для зовсім молодих, що так тоді називалися Монголія, В’єтнам, а Північна Корея назви й не поміняла.

У переліку не згадані Китай (КНР, назва теж незмінна!) і Албанія (тоді НРА, здається): я щиро не пригадаю, чи бачив я книжки із цих двох країн, хоча вони і числилися соціалістичними. А В’єтнам, Монголія і нещасна Північна Корея переважно були представлені на полицях книгарень зібраннями творів своїх керівників, живих чи вже покійних, часто навіть перекладеними російською. Товариші Чолбайсан, Кім Ір Сен, Хо Ши Мін щедро ділилися своєю мудрістю з радянським читачем. Хоча й книжки Еріка Хоннекера теж були наявні, чистісінькою німецькою мовою. Добре пошукавши, можна було знайти і твори Клемента Ґотвальда, Георгія Дімітрова, й навіть якогось Густава Гусака.

Північна Корея ще й випускала два часописи російською мовою — “Корея” і “Корея сегодня”. Це були кольорові, глянцеві видання з чудовими постановочними фото, вони лежали на полицях книгарень трохи окремо.

Пізніше, вже на початку епохи бубабізму виявилося, що у Львові чи то Кох, чи Кауфман мав у своїй майстерні цілу пачку таких журналів, може й підшивку. Було неймовірно цікаво гортати їх, вичитуючи, наприклад, оповідання про молоду закохану пару, він водій вантажівки, вона — працівниця сільськогосподарської артілі. Юнак запрошує дівчину зустрітись увечері, а вона йому гордо відказує: “Не выполнишь сегодня норму — на свидание не приходи!” Або переглядати фоторепортажі про поїздки товариша Кім Ір Сена країною для здійснення “керівництва на місцях”. На металургійному заводі він вчив виплавляти метал, селян він вчив вирощувати рис, рибалок — ловити рибу, спортсменів — перемагати в змаганнях і т.п.

Ці шедеври корейської поліграфії продавалися також і в кіосках. Тогочасні кіоски мали логотип “Союздрук”, і торгували пресою, в тому числі й з того самого соцтабору. Польські часописи того часу — подам в українському написанні — “Пшекруй”, “Перспективи”, “Панорама”, “Віднокренгі”, ну й “Кобєта і жицє”, – це мої перші екзорзиси писемної польської мови. Коштували журнали ці приблизно 15-20 копійок, які я отримував на сніданок, тож із дому непомітно намагався прихопити якогось пиріжка, і перебитися ним. В польських часописах можна було знайти статті про сучасну (тодішню) рок-музику, якийсь репортаж з концерту “Пінк Флойд”, ще й з фотографіями. Можна було прочитати щось цікаве з життя великого спорту, якесь інтерв’ю з Йоганом Кройфом (для юних поясню: це найзнаменитіший футболіст тих часів, для старших уточню, що так правильно звучало прізвище того, кого радянські коментатори називали Круїффом), і теж з фотографіями, кольоровими, і такий матеріал вирізався з часописа та вкладався до окремої течки. Хоча задля справедливості слід тут згадати і югославський (хорватський!) часопис “Свет ногомета”, який теж виринав час від часу в кіосках і був прецінним джерелом інформації про світовий футбол.

А ще в одному з тих польських часописів (у “Панорамі”, здається), на останньому внутрішньому розвороті містилася фоторубрика — ось тут оригінального написання не уникнути — “Dziewczyna tygodnia”. (Дівчино, ти-годна? що прочитувалось: Дівчино, ти згодна?) В тій рубриці були знимки не вельми великого формату: фігуристі модельки в облягаючих купальниках, інколи навіть топлес! Або зовсім наго, спиною до об’єктиву, закинувши голову догори!.. Вирізавши цікаві мені матеріали про музику й футбол і досхочу намилувавшись еротичною картинкою, я, семикласник, інколи примудрявся рештки часопису з “дівчиною тижня” втюхати котромусь з десятикласників, за 25 копійок, але було й за 10, а раз чи два часописа у мене просто відібрали. Так що комерсанта з мене не вийшло.

Вдома у нас, хоча у мене й мама, й тато зі Сходу, звідкись був у шафі “Польско-русский и русско-польський словарь”. (Українсько-польських словників я в той час не пригадую). Але я тодішній тринадцятилітній розгортав словника і прогризався через тексти журнальних заміток і статейок. Розмовну польську я тоді розумів п’яте через десяте, і зіставити написання з вимовою навчився дуже не скоро.

А вже років у сімнадцять я зайшов до книгарні “Дружба” у Рівному і почав роздивлятися книжки. Мою увагу привернув маленький жовтий томик у суперобкладинці з крилатою Нікою Самотракійською на титулі, видавництво “Czytelnik”. Я взяв книжку до рук. Franz Kafka. Zamek. Розгорнув, почав читати — і мого словникового запасу вже вистачило, щоб розуміти текст. Юзеф К. намагався пробратися в Замок.

Книжечку цю треба десь пошукати по шафах у Рівному…

zbruc.eu

 

 

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!