“Українська літературна газета”, ч. 10 (390), жовтень 2026
Багато авторів досі щиро переконані, що публікуватися на вебсайтах — це круто, сучасно й надійно. Проте ця ілюзія — безперспективна й небезпечна. Я вже про це писав ще 2000 року…
Будь-який сайт може бути стертий, закритий чи знищений в одну секунду.
Безповоротно.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Одною кнопкою.
І ніхто й ніколи його не відновить.
Мережеві сайти — це дітище масової комунікації, а самі масові комунікації — виплеканий продукт спецслужб. Саме там, у цифрових павутинах, найлегше відстежувати думки, прагнення та найпотаємніші імпульси Homo sapiens, які ще здатні писати — а отже, мислячих осіб будь-якої країни…
Керувати масами можна лише тоді, коли для цього визріли передумови. А ці передумови зчитуються через творіння «мислячої тростини» — вигадників, письменників і, найперше, поетів. Адже саме поети блискавично, наче оголений нерв, реагують на те, що відбувається довкола. На соціальний біль.
Бідні, жебраки, сироти, скривджені, загнані, розбомблені, пригнічені раби… Вони — перші, кого будь-яка держава оббирає до нитки. Чиновники й владні функціонери сьогодні — це не просто лиходії. Це людожери вищої марки. І найгірше те, що вони навіть не усвідомлюють: злодійство врешті-решт знищує самого лиходія. Воно не веде нікуди, крім прірви. Тим часом геть продажні журналісти телебачення та радіопростору продовжують безперервно жувати отруйну відрижку можновладців — про те, чого прагнуть верхи. А прагнуть вони лише одного: безкінечного збагачення, тотального контролю та підкорення. На літературу — чи з Великої, чи з маленької букви — їм абсолютно начихати.
Наслідки цієї байдужості ми бачимо вже сьогодні.
Ось лиховісні ілюстрації цифрового некрологу:
«Офіційний сайт літературного проєкту «Гоголівська академія» більше не працює… Діяльність ресурсу завершилася, оскільки він застарів, а можливостей чи натхнення для його реконструкції немає».
«Після більш ніж 20 років безперервної роботи закрито chtyvo.org.ua. Цей проєкт починався як невелика ініціатива і з часом виріс у величезну онлайн-бібліотеку…
З часом умови існування таких проєктів суттєво змінилися. Продовжувати роботу бібліотеки у сталий та відповідальний спосіб для нас більше неможливо».
А скільки ще літературних і навкололітературних сайтів закрилося чи припинило своє існування зо останні 5 років?…
Точної статистики тут немає. І це пов’язано ще із тим, що більшість таких ресурсів (форуми, електронні бібліотеки, самовидавничі майданчики, літературні сайти та блоги) створювалися як приватні або громадські ініціативи й існували в «сірій» або некомерційній зоні. Та за різними оцінками експертів і спостереженнями літературного середовища, ясно, що за останні пів десятиліття припинили існування або фактично «замерзли» десятки (понад 50) незалежних українських літературних, літкритичних та електронно-бібліотечних проєктів…
Так вмирає простий і вільний доступ до літератури.
А у випадку з «Чтивом» — до нашої архівної спадщини й історичної пам’яті.
Країні більше не потрібні читачі. Цифровій матриці не потрібні ті, хто мислить.
Звісно, утримання сайтів, серверів, захист від DDoS-атак та оновлення застарілих движків потребують постійних коштів і технічних фахівців… А цього добра у некомерційних літературних ініціатив, як правило, немає.
Тож куди ми котимося? До тотального здичавілого натовпу? До повної деградації, де, позбавлена швидкого і простого доступу до книг, людина перетворюється на керований біоматеріал? Тож процес наочно підтверджує тезу про крихітну тривалість життя цифрового слова…
Не мудруючи лукаво, закликаю всіх, хто ще зберігає іскру розуму та творчості: публікуйте свої твори у друкованих виданнях! У журналах, альманахах, газетах, колективних збірках і власних книгах. Але ГОЛОВНЕ — на паперових носіях! Папір зберігає слово століттями. Йому не страшні вимкнення серверів, блокування доменів чи свавілля модераторів.
І хай покидьки новоутвореного олігархічного світу, зажерливі чахлики, що паразитують на труді простолюду, огидно відпльовуються від поетів і «писак» свободолюбного духу. Адже зараз усе довкола роблять «віртуальним». Вдумайтеся в саме це слово: віртуальне… Були вертухаї, вертушки, вертихвостки — тепер настав час віртуального небуття, де все справжнє стирається на порох.
А ще жахливі проекти прохачів і грантожерів…
Згадаймо лише ті з них, що займалися літературною критикою, оглядами новинок та публікацією поезії/прози… Вони загнулися, припинили оновлення через відсутність грантового або приватного фінансування…
Не здаваймося, друзі! Поки цивілізація невпинно сповзає у пітьму здичавіння, саме друкована Література залишається нашим останнім форпостом честі, пам’яті та людської гідності.
facebook.com
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.