“Авжеж, час новими очима перечитати російську літературу: «маскувальну сітку» для російських танків значною мірою виплела саме вона.” (с).
Це – цитата з моєї статті “Як читати російську літературу після Бучі”, написаної в квітні для Times Literary Supplement, перекладеної в 22 країнах і взагалі, мабуть, “найскандальнішого” мого тексту після “Польових досліджень” (в Україні він з’явився під іншим заголовком і його якось ніби не дуже помітили, хоча думки, вперше там висловлені, звідтоді таки розповзлися по соцмережах і стали звичними, тобто мети своєї публікація і в Україні осягла, – лінк див. у коментарі). Могло б бути окремою темою (якби хто схотів таке дослідити) те, як по-різному зареаґували на цю статтю різні середовища в різних країнах (така собі швидка соціальна діагностика, багато цікавого при тому відкрилося!), – але зрозуміло, що русисти “посконного” штибу заверещали так, як 20 років верещать на мою адресу всі ватники штатні й позаштатні, і в польській “Виборчей” одна така пані (з тих, у кого “це війна путіна, а не пушкіна”) так весело була юродствувала над зацитованим на початку реченням, аж я пригадала цілу когорту наших москвофільствующих цуциків з тим самим “ленінським” стилем публічної дискусії (це в повітрі російської культури, від “нєістового Віссаріона” ще, либонь). І от виявилося, що про “маскувальні сітки” – це навіть не метафора: вони справді почепили “російську літературу” – маскувальною сіткою (без лапОк!) на місці масового вбивства жінок і дітей. Куди вже наочніше. (Дякую за спостережливість Мирослава Барчук).
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал