Оксана Забужко. Про українську мову та «плюси» СРСР

1663

Стрічка ринулась дружно згадувати СРСР (цур-пек, хай нікому доброму не присниться!), і з усього випливлого мені впала в око оця табличка – із запитанням якогось юного-невинного мурзіка: гм, а чи ж це правда?..)) (Моє ж ти хороше!)))

…Правда, любі діти, правда. Ба більше: я вже так довго живу (і стільки, холера, пам’ятаю), що навіть можу вам пояснити, чому дані саме за 1987 рік, а не (напр.) за 1986-й чи ще який: тому, що саме 1987го року питання дискримінації україномовних в УРСР (по-тодішньому, делікатно – «становища української мови», угу)), ВПЕРШЕ від 1972 р. (від заміни «націонал-комуніста» П. Шелеста слухняним русифікатором В. Щербицьким) прозвучало в радянському публічному просторі – на червневому (1987 р.) Пленумі Спілки письменників УРСР, а відтак і в усій «спілчанській» пресі («Літературну Україну» з матеріалами Пленуму розхапували в кіосках зраночку!), а далі, рикошетом, і в міській («Вечірній Київ» навіть запровадив був цілу «мовну» рубрику!), і в республіканській (бо Пленум СПУ звертався з вимогою захисту для української мови – до Президії Верховної Ради УРСР, це публікувалося!), – і так починалася наша «гласність і перестройка», і матеріали, подібні оцій табличці, плавом попливли в друк з цілої України…

І несподівано ринув до редакцій цілий вал листів. у яких випускники російських шкіл із Донецька й Краматорська, Дніпропетровська й Чернігова, уже російською, згадували, як на початку 1970-х, прийшовши 1-го вересня до школи, дізнавалися, що відтепер їхня українська школа «переходит на русский язык» – і яка доля чекала на тих «неляканих», хто вголос висловлював своє невдоволення… Ще роком раніше така «гласность» кваліфікувалась би як «український буржуазний націоналізм», і тим, хто такі дані наваживсь би оприлюднити, було б непереливки. (Власне, знаменитий трактат І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», написаний 20-ма роками раніше, і був нічим іншим, як сумою ось таких даних, зібраних у відкритому доступі станом на 1965 р. – за що Дзюбу заарештували й зламали в КГБ, змусивши підписати покаянного листа, а потім ще 20 рр. арештовували (виключали, виганяли, прирікали на громадянську смерть) неміряну ліком купу народу – за саме тільки ЧИТАННЯ того горопашного трактату…)

А 1987-го ми раптом заговорили – занишклі (вже, здавалось, неіснуючі!) україномовні. Публічно. Вголос. По радіо й телебаченню. З офіційних трибун.

Це дуже сильна емоція, насправді, – коли те, про що ціле покоління боялося говорити, звучить зі сцени, чорними буковками по білому стоїть у газеті… Як той сказав – «в СРСР були свої плюси», угу)). Ось це – один із таких «плюсів». (А уявляєте, як воно в 1950-ті було, коли про ГУЛАГ заговорили вголос!)

Не дай вам Бог, діти, таких «плюсів». Нікому, ніколи – не дай Бог цієї ейфорії виходу з колективної, ВСЕНАРОДНОЇ «зони»: бо зрозуміти це почуття може тільки той, хто за довгі роки зжився з «зоною», прийняв її – як вертухай або як в’язень.

Краще вже не вірте, що таке було – ще зовсім недавно. Краще питайте, «чи правда».

Ми ще встигнемо вам розповісти.)

glavcom.ua

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!