SUB SPECIAE AETERNITATIS. Цей день так і залишиться в пам’яті навіки – з чого почавсь (9 застрелених біля “Козацького”!), де хто тоді був, що робив, з усіма тодішніми відчуттями, вритими в підкірку, мов розпеченим залізом.
Тепер, через 12 років, можна впевнено стверджувати, чого ми тоді не знали: це була наша перша битва у цій війні – битва, в якій ми справді були “Давид проти Голіафа” (як нас, запізніло прокинувшись, стали звати на Заході вже аж після перемог 2022-го!) – хлопці з картонними щитами проти до зубів озброєної беркутні під командою “Пскова і Пєнзи”.
І цю першу битву ми виграли!
Хоча шансів, здавалось, не було жодних (тільки “молитва до Богородиці” бігла по мережі з вечора 18-го, і вже згодом я довідалася, що ченці Київського Патріархату в ті дні стояли на молитовній варті – молились за Україну 24/7, – оце й уся була наша оборона…)
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ще раз: ця війна почалася з першої полеглої cотні (як же точно тут-таки прозваної Небесною!) – і першої виграної битви, що має навіки ввійти в історію: прикладом, як беззбройний народ може перемогти у “гібридній війні” цілу імперію, коли він народ.
І спитати б: якого ж вам, люди, ще треба прямішого доказу (на додачу до всіх минулих звідтоді 12 років нашого повільного, кривавого, але невхильного, крок по кроку, повертання собі своєї країни, і не лише територіально!), – якого потужнішого арґументу, якого виписаного кров’ю свідчення, якого знаку з небес, – на те, що в кінцевому підсумку ми неодмінно виграємо не просто ще одну битву (ще одну, і ще одну, квантово) – ми виграємо війну?..
Carthago delenda est (c) – так, і тільки так. Бо тільки після того, як видалено пухлину, можна ефективно боротися з її метастазами. Іншого шляху нема – ні в України, ні в цілого людства.
Слава Небесній Сотні.
Слава ЗСУ.
Слава Україні.