Наталя Сидяченко. «Співати поезію» (пам’яті Міська Барбари)

523

Розповісти на сторінках «Української літературної газети» про подію, що відбулась 18 лютого у Будинку звукозапису українського радіо, варто, бо пов’язана вона з людиною, яка була віддано закохана в українську поезію, при чім любов’ю альтруїстичною, бо невтомно її популяризувала: у найдавніший для людства спосіб – співом, і водночас найсучасніший –  бо під рок-музику.

Міська (Михайла) Барбару недаремно називали замолоду «хлопчиною з томиком поезії у руках», згодом – «ходячою антологією української поезії». Звісно, він і сам не раз був автором текстів до своїх пісень. А ще його називали (у спогадах, що лунали між вокальними номерами концерту-триб’юту, із вуст музикантів і поетів, котрі його знали): «богемним львівським інтелігентом», «страшенно позитивною людиною», «харизматичним і драйвовим», «вічним революціонером», бо був активним учасником наших революцій і різних протестів, та, звичайно, легендарним українським співаком і актором.

Повертаючись із концерту додому, я слухала протягом години – через навушники – Міська безпосередньо, утриваленого ютубом. Він, справді, харизматичний. Першим трапилось виконання на слова Володимира Сосюри «Коли потяг у даль загуркоче». А це один із найулюбленіших віршів мого, святої пам’яті, батька, відомий мені змалечку. Пісня розворушила купу емоцій, спогадів… До того ж це не був властиво рок, радше бардівський стиль. Ну, бо рок – то не моє. Тому так пізно, аж по смерті, я познайомилася з цим митцем. Але нині щиро рекомендую тим, хто його ще не пізнав (і тим, хто знає): слухайте Міська Барбару! Слава Богу, є альбоми, є записи.

А на концерті лунали кавери у виконанні сучасних популярних солістів (Христини Соловій, сестер Тельнюк, Сергія Фоми, Тараса Чубая, Святослава Вакарчука і ін.) та гуртів («Криваве забазарево», «Сон сови», «Будьмо», «Танок на майдані Конго», «Козак-систем» …). І, головне, звучала поезія: Сергія Жадана, Галини Крук, Віктора Неборака, Максима Рильського, Олександра Ірванця, Наталки Білоцерківець та Юрія Андруховича, який, разом із Світланою Бабій, пречудово вели цей вечір пам’яті. Найбільше звучало пісень на тексти Жадана, бо його Місько, виявляється, дуже любив і, відповідно, часто до його творчості звертався.

Ініціаторка і режисер цього дійства – Світлана Олешко, дружина митця, що передчасно відійшов минулого року, не доживши кілька місяців до свого п’ятдесятиліття, на завершення концерту сказала, зокрема: «Ми тут, ми вдома. Не повтікали.  (Відомо, про що йдеться у ці лютневі дні скаженої російської загрози). Робили те, що маємо робити». Що ж, вийшло гарно, щемко і – поетично. А поезія у свій спосіб п’янить, як вино (цей образ Неборака нагадав глядачам Юрій Андрухович), поезія лікує душу. І тому – хай живе поезія! Хай живе українська поезія у виконанні Міська Барбари!

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!