Перші книжки запам’ятовуються найкраще – не лише своїм змістом, а й обставинами їхнього придбання. Кавабату я надибав восени 1971 в Луцьку, у газетному кіоску, що підторговував також книжками. То був другий том започаткованої тоді росіянами серії “Мастера современной прозы” (перший том, “Зелений дім” Варґаса Льйоси, я придбав так само випадково, на якійсь степовій станції, повертаючись із Криму).
Добрих книжок у ті часи було мало, всі вони вважалися “дефіцитом”, і ми з друзями зачитували їх до дірок, передаючи з руки у руки. Кавабата відразу ввійшов до нашого андерґраундного канону, нашого неформального the-must-read. Ми всі (тобто всі, кого вважали “своїми”) захоплювалися тоді Сходом, дзеном, буддизмом, стародавніми Японією та Китаєм, другом Лі Бо і братом Ду Фу. 1976 року ми діждалися нарешті й українського Кавабати в розкішному перекладі Івана Дзюба (зокрема й роману “Тисяча журавлів” – з адекватною назвою, замість безглуздої російської вигадки “Тысячекрылый журваль”); сьогодні український читач має шість різних книжок Ясунарі Кавабати (включно з перевиданнями), куди входять майже всі основні його твори (крім хіба що двох ранніх романів – “Червона банда Асакуси”, 1929, та “Кришталева фантазія”, 1930, та справді вартісної есеїстики).
Кіноекранізації Кавабати у нас менш знані, дарма що їх налічується близько двох десятків, і є серед принаймні два безумовних шедеври – німа стрічка Кінуґаси Тейноске “Сторінка безуму” (1926), до якої Кавабата з кількома друзями написав сценарій, та “Жінка з озера” (1966) Йосіке Йосісіґу за Кавабатиним романом 1954 р. Обидва фільми є на ютюбі – як “A Page of Madness” та “Woman of the Lake”; один вважають класикою сюрреалізму (це справді галюциногенний фільм, дія якого відбувається у божевільні), другий – так само месмеричний і гіперреальний, але вже радше в стилі Мікеланджело Антоніоні, аніж популярного у 20-і роки німецького експресіонізму.
Майже половина кіноробіт (аж семеро!) за творами Кавабати – екранізації відносно невеликого раннього оповідання “Танцівниця з Ідзу” (1925). В інтернеті можна знайти принаймні дві його кіноверсії: по-кавабатівськи гарну, тонку, підтекстово насичену оповідь Кацумі Нісікави (1974) та німу стрічку Ґосе Гейносуке 1933 року, яку теж варто подивитись – не так навіть для зіставлення режисерських стилів, як для унаочнення різних засобів і можливостей німого і звукового кіно.
З інших екранізацій я би радив так само тонку екранізацію ще одного раннього оповідання – “Пан Спасибі” (реж. Хіросі Сімідзу, 1936), а також жорстокий романс (власне, три жорстоких романси в одному) “Сестри з Асакуса” (на ютюбі – Three Sisters with Maiden Hearts, реж. Мікіо Нарусе), і три новіші екранізації Кавабатиних творів – “Стугін гори” того ж таки Нарусе, 1954; “Снігову країну” Сіро Тойоди, 1957; і “Стару столицю” Нобуру Накамури, 1957. Останній твір екранізував 1980 року також Кон Ітікава, але я цієї версії ще не бачив, хоча й присвятив цьому режисерові окремий кіноблоґ навесні цього року.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Є ще кілька стрічок “за мотивами” Кавабати (особливо тут пощастило “Сплячим красуням”), але вони мають небагато спільного зі змістом оригіналу, а ще менше – з його духом. Знайти адекватну кіномову до стилістично й психологічно витонченої, насиченої підтекстом прози японського класика, нагородженого 1968 року Нобелівською премією, справді нелегко. Краще, мені здається, кінематографісти дають раду з його новелами, гірше – з романами, хоча й тут є два винятки – “Жінка з озера” та “Снігова країна”. В одному випадку режисер пішов на досить сміливий експеримент з альтернативними мистецькими засобами (можна сперечатися, скільки у “Жінці з озера” лишилось від Кавабати, а скільки – від Йосісіґу); у другому – режисер побудував фільм саме як новелу – стисло й експресивно.
Сьогодні Кавабата не викликає у молоді того ентузіазму, який викликав в андерґраундні 70-ті, але його рафінована, багата на психологічні нюанси і дзенські символи проза незмінно має своїх шанувальників, як матимуть їх, сподіваюсь, окремі (хоч, може, й не всі) кіноекранізації цієї прози.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.