“Не убий”
У переважної більшості публічних діячів, які час від часу здіймають хвилю своїми заявами стосовно повномасштабного вторгнення росії в Україну, є одна спільна вада. Вони не знають, що таке повномасштабне вторгнення росії в Україну. Себто вони не знають, про що говорять.
І Папу Франциска, як і Ілона Маска та інших гучноголосих сучасників, авжеж, запрошували в Україну. Авжеж, і сьогодні вони мають таку можливість – можливість подивитись в очі російській агресії. Стати свідком скаженої спроби знищити, вбити, загарбати.
Доторкнутись рукою до уламків життів мільйонів безвинних людей, єдиною провиною яких в очах суддів заскорузлої від власного безсилля та беззмістовності цивілізації, є те, що вони і досі живі.
Цивілізації, яка навіть вірить за інерцією, а не тому що готова за це боротись. Не кажучи вже про те, щоб боротись і перемогти.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Авжеж, для них особисто така можливість несе набагато менше загроз, аніж їх строкаті заяви несуть для цілої країни.
Очевидно, що така особлива людина як Папа Римський не може собі дозволити закликати Захід надати Україні стільки зброї, щоб унеможливити смерть українських життів. Але ніщо не заважає сановнику такого непересічного рівня апелювати до вбивць більше ніж до тих, кого вбивають.
Все чим ми є незалежно від сану, посади чи ресурсів – заради життя.
І якщо хтось здійнявся так високо, що вже й не сила побачити – де життя, а де смерть. Ніколи не пізно спуститись нижче і ближче до тих людей, які вірять в життя настільки, що готові помирати за цю свою віру. І це служіння.
Бо ж переобрати можна і Папу Римського, і президентів і навіть гендиректорів Twitter. А заповіді Божі не переобираються. За будь-яких обставин, коньюктур чи в ім’я зручних інтересів.
А там, якщо мені (на відміну від куди більш відповідальних осіб) не зраджує пам’ять, написано – “не убий”.