20 листопада на російському сайті actualcomment.ru оприлюднена стаття відомого кремлівського ідеолога, автора концепції «русского міра» Владислава Суркова «Куда делся хаос? Распаковка стабильности».
На жаль, ця стаття в нас, на тлі «вагнергейту» і провокацій на білорусько-польському кордоні, практично не викликала особливої реакції.
А даремно.
Стаття ця більш ніж промовиста. І опублікована росіянами «дуже вчасно».
Світ потребує чергового розподілу сфер впливу, і Росія повинна отримати свою долю в цьому процесі – ось лейтмотив статті Суркова. «Необходим очередной раздел сфер влияния. И он (рано или поздно, формально или неформально, тайно или явно) обязательно состоится», — що це, як не анонсування експансіоністських намірів Кремля?
Тобто – відкрито декларується майбутня агресія Росії і її майбутні територіальні претензії. Зрозуміло, що «сфера впливу» Росії – це насамперед майже всі держави, котрі колись входили до складу Радянського Союзу як республіки. І першою в цьому ряду стоїть Україна – як стратегічно найбільш важлива для Росії країна, так і з причини зоологічної, епічної ненависті Путіна до нашої держави як до «вмістилища» затятих «бандерівців» і непокірних «хохлів».
«И Россия получит свою долю в новом всемирном собирании земель (вернее, пространств), подтвердив свой статус одного из немногих глобализаторов», — переконаний Сурков.
Таких «глобалізаторів» на планеті всього двоє (США і Китай), і в Кремлі силкуються потрапити до цієї компанії. Адже в противному разі Росії не лише доведеться змагатися з Штатами чи терпіти перманентні приниження від Пекіна, а й мати справу з дифузіями в динамічному й агресивному мусульманському світі, зі зростанням апетитів Анкари з її претензіями на роль лідера тюркського світу.
При цьому Європа, Євросоюз для Путіна – бита карта. Він по-гебістськи витончено грає на слабостях демократії, яка почувається впевнено, будучи ситою, але є дуже вразливою для диктаторських режимів у часи неспокійні, зворохоблені. Газовий, енергетичний шантаж, мільйони і мільярди, що вкидаються для підкупу політиків, лідерів думок, редакторів і журналістів у європейських країнах, використання мігрантів як гібридної зброї проти Європи – ось інструменти, які використовує Путін у своїй геополітичній грі, спрямованій на ослаблення і розвал Євросоюзу. Якби він досяг мети, це стало б ще одним геополітичним програшем західної демократії (після поспішного виходу американців з Афганістану) і втрату для США важливого євроатлантичного союзника, що неминуче призвело б до зменшення сили Америки як цитаделі демократії і посилення агресії з боку диктаторських режимів, зростання світового хаосу.
І ще одна промовиста цитата.
«На протяжении веков Русское государство с его суровым и малоподвижным политическим интерьером сохранялось исключительно благодаря неустанному стремлению за собственные пределы. Оно давно разучилось, а скорее всего, никогда и не умело выживать другими способами. Для России постоянное расширение не просто одна из идей, а подлинный экзистенциал нашего исторического бытия».
Що це, як не відкритий сигнал для цивілізованого світу, і насамперед для України, про те, що Росія буде неминуче прагнути вийти «за собственные пределы»?
Думаю, всім зрозуміло, що це означає в перекладі з «дипломатичного суржика» російського ідеолога на зрозумілу нам мову…
Очевидно, що стаття Суркова невипадково з’явилася саме тепер, у момент ескалації російської збройної агресії на українську територію. Фактично, статтю Суркова слід розглядати як своєрідного «вісника війни», як теоретичне обґрунтування можливої російської експансії, про що нас попереджають західні розвідки, називаючи навіть терміни: кінець січня – початок лютого наступного року.
Чи готова Україна, насамперед її нинішнє політичне керівництво, до адекватної відповіді на загрозу вторгнення, на загрозу війни з боку нашого одвічного лютого ворога?..
Наскільки адекватним є нинішнє політичне керівництво нашої держави?..
Реклама
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал