Михайло Сидоржевський. «…Інакше він повернеться, щоб знову знищувати нас»

52

Щоб перемогти ненависного ворога, треба здолати його не лише на полі бою. Його треба витравити з нашої свідомості – остаточно і назавжди.

Це непростий шлях довжиною, мабуть, не в одне десятиліття. Може, й сорок років. На жаль. Бо отрута засіла дуже глибоко, а сліпі і глухі раби «русского міра» ніколи самі не стануть вільними українцями.

Хоча справжнє прозріння почалось і воно буде тривати.

Багато що в цьому залежить не лише від кожного з нас, а й від влади.

Адже синдром «холуя імперії» так просто з багатьох із них не витравиш. «А шо вони вам мішають, ті памнятники? Хай собі стоять» – досі можна почути від пихатого і убогого на інтелект господаря якогось малого чи великого кабінету.

Воно (воно!) «не пойме», що саме завдяки їм, сліпцям і байстрюкам, бункерний сатана увірував, що тут, в Україні, його чекають з квітами і караваями. Саме завдяки таким безмозглим латентним перевертням кацапофашисти їхали сюди як на парад, бо були переконані: «нациків» (так вони називають нас, українських патріотів-націоналістів) тут жменя, і нас вони збирались передушити однією лівою, а більшість в Україні (так вони думали) сповідує сакраментальне «какая разніца» і чекає-не дочекається «освобождєнія».

Фактично, саме вони – хохли – накликали сюди, на наші землі, криваву тьму зі сходу…

Нині, під грім вибухів, у крові і чорних димах війни, мусимо позбутися пелени на очах, витравити сатанинську отруту «русского міра», котра століттями нищила наші душі і паралізувала волю, намагалась зробити рабами і жертвами кривавого російського молоха.

Інакше він повернеться, щоб знову знищувати нас.