Любов Голота. Прощавай, друже! (Пам’яті Михайла Слабошпицького)

2120

Михайло Слабошпицький перейшов величезні больові митарства, але жодного разу в розмові зі мною чи Павлом Мовчаном не сказав слова «смерть», навіть учора,близько сьомої вечора він розмовляв із Павлом про дуже важливу справу, вирішили повернутися до неї в понеділок…
 

Голос видавав Михайлів біль і муку, але ми обоє вірили, що він зуміє перебороти недугу і житиме ще довго. Вірили, говорили й зранку про нього удвох, аж доки не зателефонував син Святослав і не сказав нам страшну звістку…
 
Ми плачемо, як діти. Ми обоє втратили Друга, мабуть, такого єдиного…
 
Бо надто мало, а може, й нема таких із нами, кому б завжди було цікавим твоє життя, твої думки, твої книжки і справи. І, звісно ж, не тільки твої, якщо це стосувалося книг і письменників.
 
Здається, він прочитав усе, що виходило в Україні протягом (щонайменше) півсторіччя. Його уваги не минала жодна світова книжкова новинка, він оперував сотнями імен. Його знання, ерудиція, інтелект – неймовірні.
 
Література як життя і життя як література – це про Михайла. Можна і треба багато що згадати, але, якщо ви хочете знати про нього, – прочитайте його книжки. Вони є у видавництві «Ярославів Вал».
 
Прочитайте його квадрологію «Дзеркал…» – це чесне письмо. І про нього – також. Блискуча оперативна мова. Стрімкий стиль. Думки, виснувані інтелектом, пролонговані часом емоції.
 
Журналістика дала йому дві речі: уміння писати «в номер» та здатність витримувати марафон «далі буде». Дивно, але його стиль не має жодних ознак скоропису – візьміть будь-яку його книжку, її цікаво читати, нема ознак старіння… Йому були цікаві письменники не лише як певна субкультура, а як середовище життя. Ось чому амплітуда його літературознавчих зацікавлень іменами надзвичайна – хоче хтось це визнавати чи ні, а Слабошпицький написав свою історію української літератури в портретах і діалогах, на фоні неймовірних історичних реалій.
 
Вечори в Будинку вчителя, в книгарнях, Музеї літератури, зустрічі в університетах, у районних та міських авдиторіях… Як він поєднував роботу за письмовим столом з організаційною, видавничою, з постійною готовністю долучитися до українських важливих справ – від порятунку паперових видань до свого дітища – Міжнародного конкурсу української мови імені Яцика, до якого долучилися тисячі школярів, курсантів, студентів?!
 
Ті, хто товаришував із Михайлом, знають його прекрасну здатність озватися саме тоді, коли потрібен його голос… Його усміх, його іронія, його розумне слово…
 
Всі несказані слова стали великим жалем. Ми ждали Його слова про нас, та чи вповні сказали Йому про нього?!
 
Ми втратили Людину, яка тримала на собі і в своєму Слові український час. Талановитого Письменника, постать, якій нема заміни…
 
Прости і прощай, Михайле!
 
Ти залишив Україні і нам усім своє серце.
 
Ми віддаємо Тобі свою любов.
 
Господи, зустрінь Михайлову душу там, де ні тривог, ні печалі, а лише спокій без кінця і без краю… Спокій, якого Михайло не знав за життя…
 
Найглибші співчуття Світлані Короненко, дружині, що була з Михайлом до кінця в горі і радощах, синам Мирославу і Святославу, дочці Іванні, рідним і друзям Михайла Федотовича.
 
Любов Голота

Джерело: facebook.com/lubovholota

Прокоментуєте?